Розгляд справи судом апеляційної інстанції

  Як відомо, суть апеляції – повторний розгляд справ. При вирішенні питання щодо необхідності відміни судового акту суду апеляційної інстанції слід керуватися таким правилом: «не нашкодь» – відмові підлягають лише ті акти, при винесенні яких, суд першої інстанції допустив такі порушення матеріальних і процесуальних норм права, які «не сумісні з життям»,  оспорюваного судового акту.

Обсяг перегляду останнього (повністю або частково) залежить від бажання самих позивачів та інших учасників арбітражного процесу. Суд апеляційної інстанції не може проявляти активність в даному питанні, за винятком випадків, коли їм самостійно виявлені процесуальні помилки суду першої інстанції, що є так звані безумовні підстави для відміни судового акту.

Одним з найважливіших правил перегляду є збереження справи в тому обсязі, у якому воно розглянуте судом першої інстанції. Дотримання цього правила гарантується встановленням законодавцем обмеження на поширення в суді апеляційної інстанції всіх правил розгляду справ в суді першої інстанції, що досягається шляхом заборони сторонам суперечки на реалізацію повноважень, що дозволяють видозмінити суперечку.

Так само це відноситься і до доказової бази – справа другою інстанцією має бути розглянута з опорою на ті ж докази, що і судом першої інстанції.

В зв'язку з цим стає зрозумілим бажання учасників суперечки відмінити невигідний для них судовий акт, аби забезпечити собі можливість «розв'язати руки» для представлення нових доказів і зміни позовних вимог при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

З іншого боку, суворе дотримання вищезазначеного правила збереження незмінності параметрів суперечки перечитиме самому призначенню суду апеляційної інстанції – виправлення судових помилок суду першої інстанції.

Отже, має бути знайдена «золота середина», тобто розроблений деякий фільтр прийняття додаткових доказів, що дозволяє одночасно вирішити два складні завдання:

1) поповнити матеріали справи дійсно необхідними доказами;

2) припинити спроби недобросовісних учасників «похитнути» правильний судовий акт.

У зв'язку з цим хотілося б відзначити, що при вирішенні питання щодо розширення зібраної судом першої інстанції доказової бази у справі, до уваги не може бути прийнята «забудькуватість» учасника процесу про той або інший доказ або заслання на те, що суд не проявив активності у витребуванні доказу (якщо мова звичайно, не йде про прилюдні спори). У даному випадку слід виходити з принципів розподілу тягаря доказування у цивільних та адміністративних справах..

Суду апеляційної інстанції забороняється приймати і розглядати нові аргументи, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Тоді як відмова в такому прийнятті здатна привести до відміни судових актів, якщо суд касаційної інстанції прийде до висновку про те, що «це привело або могло привести до винесення неправильної постанови».

Процесуальне оформлення дії суду по прийняттю нових доказів здійснюється шляхом протокольного визначення, заперечення відносно якого можуть бути виражені лише в тексті касаційної скарги, поданої на підсумковий акт розгляду судом апеляційної інстанції поділа – на постанову.

Знаючи про вищевказаних, вельми жорстких правилах збереження спору в незмінених межах в апеляційній інстанції, недобросовісні учасники арбітражного процесу вживають ряд стандартних способів, спрямованих на скасування судового акта, щоб при розгляді справи за правилами суду першій інстанції мати можливість здійснити ті дії, які в суді апеляційної інстанції не припустимі.

До таких способів можна віднести подачу апеляційної скарги особами, права і законні інтереси яких нібито порушуються прийнятим судовим актом.

Якщо при прийнятті апеляційної скарги ситуація є очевидною, суддя одноосібно виносить визначення про повернення скарги.

У разі, коли подібна ясність відсутня, скаргу належить прийняти і лише після заслуховування осіб, що беруть участь в справі, і вивчення сукупності всіх доказів сформулювати висновок про те, порушує чи ні судовий акт права не притягненої до участі в справі особи.

Інший спосіб – довести наявність іншої підстави для відміни судового акту – неналежне сповіщення про місце і часу розгляду справи. В даному випадку до уваги повинна прийматися правова фікція, згідно якої належним вважається таке повідомлення учасника процесу, яке зроблене судом по офіційному місцю знаходження (проживання) особи, але не отримано в результаті неналежної поведінки цього останнього.

В ході повторного розгляду справи може бути встановлено, що мотивування судового акту не відповідає закону. У подібній ситуації рішення не підлягає відмові, оскільки воно, по суті, є правильним, проте мотивувальну частину апеляційної інстанції слід відкоректувати в своїй постанові. Разом з тим, якщо предметом оскарження виступає конкретна фраза мотивувальній частині, суд апеляційної інстанції повинен в резолютивній частині постанови відобразити свої думки з цього приводу.

Кілька слів варто сказати про ті ситуації, коли суд апеляційної інстанції, скасувавши судовий акт, виявляє, що докази сторін по суті спору судом першої інстанції в принципі не оцінені.

Таке відбувається, наприклад, у разі, коли мотивувальна частина рішення суду була побудована виключно на визнання позову відповідачем або виведення суду про пропуск позовної давності або строку на оскарження ненормативного правового акта, дії, бездіяльності посадової особи.