Цивільно-процесуальне законодавство, межі його дії

  Розбудова в Україні сучасної моделі цивільного судочинства на основі реформування судової гілки влади, посилення ефективності та дієвості правової охорони і захисту прав та свобод особи передбачають становлення новітнього цивільного процесуального законодавства, яке б забезпечувало незворотність демократичних традицій і реформ. Насамперед слід підкреслити, що становлення в Україні сучасної моделі цивільного судочинства зумовлене правом особи на судовий захист як важливої складової системи конституційних прав людини.

Відповідно до Основного Закону України здійснення судочинства є ключовою рисою функціонування судової гілки влади, яка базується на ієрархічній структурі судових інституцій. Якісні міжнародні стандарти цивільного судочинства закладені у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Саме норми Конституції і міжнародних договорів України виступають правовим базисом розвитку новітнього цивільного процесуального законодавства. Однак, як показує національний досвід, цивільне процесуальне законодавство унеможливлює якісне реформування судочинства. Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК) перебуває у процесі перманентного вдосконалення.

Перехідний етап розвитку цивільного процесуального законодавства України унеможливлює цілісні та системні реформи цивільного судочинства.

Нещодавно прийнятий Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» є одним із важливих кроків у наближенні цивільного судочинства до міжнародних, і зокрема європейських, стандартів. Однак якщо проаналізувати його зміст, то можна констатувати, що його новелами є: по-перше, певне посилення повноважень Верховного Суду України; по-друге, унормування правового режиму окремих його рішень, які покликані узагальнювати судову практику.

Проте концептуальне реформування цивільного судочинства, якісне вдосконалення цивільного процесуального законодавства залишається ключовою проблемою розвитку науки цивільного процесуального права.

Одним із важливих напрямів удосконалення цивільного процесуального законодавства є імплементація досвіду правового регулювання цивільного судочинства країн ЄС. Належне використання досвіду держав-членів ЄС спрямоване виключно на вдосконалення дії принципів верховенства права та доступності правосуддя.

У 1994 р. Україною була підписана Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, якою встановлюється партнерство між співтовариством і його державами-членами, з одного боку, та Україною – з іншого. Даною угодою не встановлюються конкретні норми, які б впливали на систему цивільного судочинства в Україні, проте зазначається, що кожна сторона зобов’язується забезпечити фізичним та юридичним особам іншої сторони доступ, вільний від дискримінації щодо своїх власних фізичних та юридичних осіб, до компетентних судів та адміністративних органів сторін для захисту їх особистих та майнових прав.

Ще одним, не менш важливим кроком законодавця щодо підготовки гармонізації національного законодавства із правом ЄС став Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу». Слід зауважити, що адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу – це послідовний процес наближення правової системи, включаючи законодавство та практику правозастосування.

Найбільш інтенсивно на європейську національну нормативно-правову уніфікацію впливають правові стандарти Європейського Союзу, одним із напрямів діяльності якого є зближення національних законодавств у сфері спільного ринку, особливо щодо питань соціального, податкового, фінансового права.

Особливо активно такий вплив здійснюється у сфері приватного права (право контрактів, компаній, трудових відносин тощо) завдяки уніфікованим нормам міжнародних договорів. Це цілеспрямована уніфікація, яку в майбутньому можуть доповнити і спеціалізовані кодифіковані акти (цивільний процесуальний кодекс Європейського Союзу, Європейський кодекс приватного права).

Важливу роль у цих процесах відіграє і Суд Європейського Союзу, який створює принципи права ЄС, що є однаковими для держав-учасниць. Як зазначає В. Комаров, можна сказати, що Суд ЄС сформував концепцію, за якою норми національного процесуального права не можуть ускладнювати застосування загального (інтеграційного) права. Так у межах Європейського Союзу відбувається цілеспрямована уніфікація, яка має прямий вплив на нормативно-правову уніфікацію держав-учасниць.

Відповідно до ст. 65 Договору про заснування Європейських співтовариств Європейський Союз повинен будувати судову співпрацю по цивільних справах, які матимуть транскордонні наслідки. Така співпраця може полягати у впровадженні заходів зі зближення національних законодавств та правил держав-членів, у тому числі через усунення перепон для нормального функціонування судочинства шляхом гармонізації норм цивільного процесу країн-членів.

Важливе місце у цьому процесі посідає проблема підвищення ефективності цивільного судочинства та його доступності, що особливо ускладнюється у транскордонних конфліктах. Тому гармонізація має сприяти зниженню рівня окреслених проблем у цивільному судочинстві, пов’язаних із відмінностями у правових та законодавчих системах. Однак якщо у галузі комерційної діяльності було прийнято низку міжнародних договорів, спрямованих на уніфікацію або гармонізацію правових систем та національних законодавств, то в гармонізації процедурних аспектів взаємодії різних національних систем спостерігалося відставання. М. Шторм у своїй праці довів, що гармонізація у таких процесуальних питаннях, як формування позовних вимог, процедура прийняття рішень, надання доказів, можлива і потрібна.

Вказана програма визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському критеріям набуття членства в Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування. Звідси розуміємо, що метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, що мають намір вступити до нього. Процес адаптації законодавства є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що, в свою чергу, є головним напрямом української зовнішньої політики.

Проте основне місце серед вказаних нормативно-правових актів посідає Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами. Положеннями даної Угоди передбачається, що у рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та зміцненню інституційних рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності, неупередженості та боротьбу з корупцією. Співробітництво у сфері юстиції, свободи та безпеки відбуватиметься на основі принципу поваги до прав людини та основоположних свобод. Проте головним є те, що сторони домовилися надалі розвивати судове співробітництво у цивільних та кримінальних справах, повною мірою використовуючи відповідні міжнародні й двосторонні документи та ґрунтуючись на принципах юридичної визначеності й праві на справедливий суд. Сторони домовилися розвивати подальше судове співробітництво між Україною та ЄС у цивільних справах на основі відповідних багатосторонніх правових документів, зокрема конвенцій Гаазької конференції з міжнародного приватного права у сферах міжнародного правового співробітництва, судового процесу, а також захисту дітей.