Подолання наслідків світової фінансової кризи в поєднанні з потребами законодавчого реформування господарських відносин в Україні зумовлюють необхідність докорінного переосмислення ролі громадян як суб'єктів господарювання. Фізичні особи – підприємці становлять основу малого бізнесу, який у розвинутих країнах виконує ключову соціальну роль в господарській системі: забезпечує зайнятість населення.
Останнім часом докорінним чином змінилися правовідносини в сфері започаткування і ведення бізнесу, сплати податків та соціальних внесків. Так, Законом України від 7 квітня 2011 р. № 7516 "Про внесення змін в окремі законодавчі акти України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи – підприємця" було скасоване свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи – підприємця (Закон підписано Президентом України 29 квітня 2011 р.); з 01.01.2011 вступили в силу Податковий Кодекс України та Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та значна кількість підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері реєстрації фізичної особи – підприємця, сплати податків та інших обов'язкових платежів.
Реформування законодавства в сфері спрощення започаткування і ведення бізнесу фізичних осіб сьогодні теж є важливою проблемою, оскільки, не зважаючи на уже прийняті нормативно-правові акти, що регулюють процедуру "єдиного вікна" започаткування та ведення бізнесу, стан справ у даній сфері відносин ще далекий від найкращих демократично-правових зразків розвинутих країн. Законодавець на сьогодні максимально спростив реєстрацію фізичної особи – підприємця, проте, проблемним на сьогодні залишається процедура реєстрації припинення діяльності фізичних осіб.
Фізична особа – підприємець (приватний підприємець, індивідуальний підприємець, особа підприємець – останнім часом в законодавстві терміни уніфіковані до: фізична особа – підприємець) – фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.
Фізична особа – підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів. Реформування господарської системи України багато в чому залежить від правового забезпечення подальших ринкових реформ, від створення належних умов функціонування для суб'єктів господарської діяльності, а зокрема і для фізичних осіб.
Громадянин-підприємець є самодостатнім суб’єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підприємницька діяльність як суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, не потребує формування статутного фонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичну адресу, оскільки адресою суб’єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса підприємця. Не обов’язково відкривати рахунок у банку і виготовляти печатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.
Нарешті, якщо фізична особа-підприємець не буде використовувати працю найманих працівників, їй не обов’язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна зробити на добровільних засадах.
Але незважаючи не те, що така організаційно-правова форма підприємництва є найпростішою, фізична особа підприємець діє на ринку, вступаючи у відносини та набуває при цьому відповідних прав та обов’язків.
Недощавно законодавці скасували такий документ як свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, замінивши його на виписку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Виписку пропонується видавати безкоштовно і на не обмежений термін. Обґрунтуванням прийняття таких змін є спрощення і здешевлення початку ведення бізнесу в Україні шляхом впровадження принципу здійснення діяльності фізичних осіб-підприємців без свідоцтва про державну реєстрацію.
На нашу думку, заміна свідоцтва про державну реєстрацію випискою з державного реєстру не спрощує і не здешевлює ведення бізнесу, оскільки за фактом один документ просто замінений іншим, що надає більш широку інформацію про суб'єкта господарювання.
Факт реєстрації пов'язаний з моментом внесення записів до ЄДРПОУ, а свідоцтво про державну реєстрацію – всього лише непотрібний підтверджуючий документ, з видачею якого ніяк не повинен зв'язуватися факт реєстрації. І єдиним сучасним і надійним способом підтвердження факту реєстрації є відомості з ЄДРПОУ.
Але, на нашу думку, свідоцтво не тільки підтверджує факт внесення відомостей до ЄДРПОУ, але і сам факт надання фізичній особі статусу підприємця. Тобто, по суті, факт існування як суб'єкта підприємницької діяльності. І з припиненням своєї діяльності ФОП це свідоцтво зобов'язані повернути.
Виписка ж підтверджує тільки факт наявності відомостей про ФОП за станом на певну дату. Вона не відображає зміни, які можуть статися з ФОП з моменту її видачі до моменту, коли буде потрібно її використання. До того ж, таких виписок може бути отримано необмежену кількість разів. Те, що тепер термін дії виписки не буде обмежений - проблему не вирішить, оскільки все одно не можна буде бути впевненим у тому, що контрагент, надаючи виписку тримісячної давності, досі існує.
Крім того, на нашу думку виписку з ЄДРПОУ куди простіше підробити, ніж свідоцтво про державну реєстрацію, оскільки вона, на відміну від свідоцтва, не є документом суворої звітності, не містить ані облікової серії, ані номера.
Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб’єкта підприємництва. Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець лише за місцем реєстрації свого проживання, але діяльність може проводити на всій території України без обмежень. Фізична особа – підприємець несе відповідальність за свою діяльність всім свої майном.
Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець після досягнення нею 18-річного віку, тобто з моменту, коли наступає повна цивільна дієздатність – здатність самостійно набувати для себе прав, створювати для себе обов’язки і нести відповідальність за їх невиконання.
Після державної реєстрації ФОП слідує стадія взяття на облік фізичних осіб – підприємців (в податкових органах та в Пенсійному фонді України).
Відповідно до 6.1. Порядку обліку платників податків зборів від 22.12.2010 N 979 взяття на облік за основним місцем обліку фізичної особи - підприємця здійснюється після її державної реєстрації органом державної податкової служби за місцем її державної реєстрації на підставі: відомостей з відповідної реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; відповідного повідомлення державного реєстратора про судове рішення щодо відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця та внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру.
Так зване єдине вікно реєстрації підприємства чи підприємця у багатьох цивілізованих країнах – це коли при реєстрації його одразу беруть на всі види обліку в різноманітних державних органах, і не треба нікуди додатково бігати, марнуючи час. Можливе лише написання відповідних заяв, але в одному місці. В Україні робилися спроби налагодити такі відносини через держреєстраторів. Але, вочевидь, Податковий кодекс ці намагання перекреслив. Зокрема за його п. 63.3 ст. 63 платник зобов’язаний стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцями обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування й об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, до органів державної податкової служби за їх місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби.
У деяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, для зайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії.
Перелік видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.06.2000 р., що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування. У цій сфері основними є поняття "ліцензія" і ліцензування", що визначені в цьому законі.
Фізособа підприємець при здійсненні підприємницької діяльності може перебувати на загальній системі оподаткування або обрати спрощену систему та сплачувати єдиний податок. На сьогоднішній день відносини в сфері оподаткування ФОП, що обрали спрощену систему оподаткування регулюються Указом Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 3 липня 1998 року з урахуванням положень підрозділу 8 розділу ХХ (Перехідні положення) Податкового кодексу.
В Україні вже не один рік точаться гострі дискусії щодо шляхів реформування спрощеної системи оподаткування малого підприємництва. Деякі фахівці пропонують взагалі скасувати спрощену систему оподаткування, інші ж, навпаки, пропонують зберегти існуючий порядок спрощеного оподаткування та значно розширити перелік суб’єктів малого підприємництва, на яких поширюється дія спрощеної системи оподаткування. Істина ж, на нашу думку, полягає в збереженні та значному вдосконаленні спрощеної системи оподаткування малого підприємництва.
Головний позитив спрощеної системи оподаткування, на нашу думку, полягає в тому, що вона створює найбільш сприятливі умови податкового режиму для фізичних осіб – підприємців. Чимала кількість підприємців не ховається в "тінь” і декларує свої реальні прибутки і сплачує податки. Спрощена система зменшує тяганину в контролюючих органах із здаванням звітних документів.
Існуючий сегмент приватного підприємництва в Україні свідчить про необхідність стимулювання його розвитку з боку держави, а отже, і продовження дії спрощеної системи оподаткування. Оскільки потужний сектор осіб підприємців є саморегулюючим механізмом, що найкращим чином здатний усувати кризові явища в економіці, то малий бізнес потребує встановлення чіткого законодавчого регламентування умов здійснення підприємницької діяльності та стабільності.
Єдиний податок – це встановлений державою консолідований податок для визначеної частини суб’єктів малого підприємництва, який замінює справляння певної сукупності передбачених законодавством обов’язкових платежів та зараховується до бюджетів у відповідних пропорціях, характеризується добровільністю обрання платниками його сплати та має на меті спрощення оподаткування доходів цих суб’єктів.
