ФОРМИ ТА МЕТОДИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА

  Поняття «форма» стосовно механізму правового регулювання є неоднозначним. Так, Н.Р. Александров, виділяючи 4 форми правового регулювання, трактує їх як «результати дії права на суспільні відносини», об'єднуючи при цьому такі різнопорядкові поняття, як заборони, дозволи, з однією сторони, і компетенція і правовідносини - з іншої.

В.М. Горшенев розглядає форми правового регулювання як «послідовні стадії перекладу нормативності права у впорядкованість суспільних відносин». Визначаючи категорію форми державного регулювання в якості зовнішніх постійно фіксуючих виразів практичної діяльності суб'єктів, В.В. Долінська також конкретизує це поняття через стадії процесу правового регулювання - «встановлення норм права, вживання норм права, здійснення організаційних дій (оперативно-організаторська робота». Представляється, що дефініція форми правового регулювання повинна спиратися на загальнофілософське значення даного терміну.

У філософській літературі поняття форми і вмісту розглядаються як парні категорії, що відображають взаємозв'язок двох сторін природної і соціальної реальності: «певним чином впорядкованій сукупності елементів і процесів, які створюють предмет або явище, тобто вмісту і способу існування і вираження цього вмісту, його різних модифікацій, тобто форми». Державно-правове регулювання суспільних відносин, у тому числі і корпоративних, реалізується шляхом дії правовими засобами на поведінку їх учасників з метою встановлення адекватності їх поведінки напрямам і цілям державної політики. Зважаючи на загальнонаукове трактування форми як способу вираження вмісту, об'єктивації різних його модифікацій, слід зазначити нерозривність, взаємообумовленість категорій «форма регулювання» і «метод регулювання», що є вмістом регулюючої діяльності. Структура, внутрішня впорядкованість - це невід'ємний компонент вмісту. Із зміною структури, організації вмісту, тобто набору конкретних методів правової дії і їх системно-структурного співвідношення, істотно міняються властивості регулятивної діяльності як соціального феномену, що фіксується і відбивається відповідним чином формою здійснення цієї діяльності.

Взаємодія вмісту і форми в процесі правового регулювання обов'язково включає як дії різних компонентів його вмісту (методів), так і вплив форми на вміст з обліком об'єктивної субординації даних понять. Таким чином форми і методи правового регулювання нерозривно зв'язані. Причому в цьому взаємозв'язку провідна роль належить методам, оскільки останні і складають вміст дії, що управляє відповідними соціальними структурами. З іншого боку, форма, яка володіє відносною самостійністю, надає зворотний вплив на специфіку реалізації методів правового регулювання.

Термін «метод» в буквальному перекладі означає «дорогу до чого-небудь». У сучасній науковій термінології даний термін в загальному сенсі трактується як спосіб досягнення мети, певним чином впорядкована діяльність.

У суспільних науках під методом розуміється свідомо і послідовно вживані способи досягнення поставленої мети. Проблема методів правового регулювання не отримала неоднозначного рішення в правознавстві. Результатом двох дискусій про систему радянського права і ролі методів правового регулювання як структурних критеріїв стала думка про наявність в кожної галузі права власного методу. Проте аналіз вмісту і класифікація цих методів приводить більшість авторів до висновку щодо існування двох «первинних, початкових методів, які представляють виділені логічним шляхом прості прийоми регулювання».

В.Д. Сорокін, грунтуючись на тезі єдності предмету правового регулювання, обгрунтував і наявність єдиного методу. При цьому саме поняття різними дослідниками визначається схожим чином, як «прийоми юридичної дії, їх поєднання, що характеризує використання в даній області суспільних відносин того або іншого комплексу юридичного інструментарію, засобів юридичної дії». При всій дискусійності категорії методу правового регулювання більшість правознавців погоджується з думкою, що «специфічні риси» методів «виражаються в правовому положенні (статусі) суб'єктів, а також в підставах формування правовідносин, способах визначення їх вмісту, в юридичних санкціях».

Таким чином, якщо під методом правового регулювання розуміти сукупність спеціально-юридичних засобів, що дозволяють визначити правову позицію учасника суспільних відносин у всьому її різноманітті, то формою правового регулювання слід рахувати спосіб об'єктивації цих засобів, іншими словами нормативне вираження правового положення суб'єкта в системі однорідних суспільних відносин.

Б. 3. Мільнер виділяє три форми такого правового регулювання: твердження єдиних для всіх загальних правил поведінки; встановлення різних правових режимів; використання індивідуальних актів управління. Такий підхід з невеликим коректуванням сповна може бути застосований для характеристики механізму правового регулювання корпоративних відносин. Вживання першої форми виражається в створенні єдиних правових умов стійкого функціонування юридичних осіб, заснованих на членстві, захисту прав їх учасників. Взаємодія держави і інших суб'єктів суспільних відносин повинна будуватися на чіткій правовій основі. При цьому нормативну основу єдиного правового режиму створення і діяльності юридичних осіб корпоративного типу, порядку реалізації прав і обов'язків членів таких об'єднань в даний час складає Цивільний кодекс і Закон «Про господарські суспільства», тобто внутрішньоорганізаційні відносини регулюються переважно актами цивільного законодавства. Але, по-перше, правовий статус учасника будь-якої організації визначається не лише корпоративними, але і конституційними правами і обов'язками громадянина, а також тими прилюдно-правовими обмеженнями, які встановлюються для фізичних і юридичних осіб на користь національної безпеки, громадського порядку, захисту моральності, здоров'я населення прав і свобод інших осіб.