Господарські договори в ринковій економіці

   Подолання наслідків світової фінансової кризи в поєднанні з потребами законодавчого реформування господарських відносин в Україні зумовлюють необхідність нових підходів до нормативно-правового регулювання господарських договорів, та його теоретичного обгрунтування.

В умовах ринкової економіки господарський договір є основним засобом організації відносин між суб’єктами господарювання, та важливим інструментом правової організації господарського життя суспільства в цілому. Господарський договір, як гнучкий правовий регулятор, дає змогу враховувати специфіку окремого господарського зв’язку, та узгодити його з типізованими моделями організації господарських зв’язків, а також із загальнонормативним режимом правового регулювання.

Здійснення загальнодозвільного принципу регулювання суспільних відносин веде до значного поширення договірних відносин, що прямо не передбачені законодавством, та потребують особливого правового регулювання, яке виходить за межі цивільного законодавства. Вибір теми дослідження визначається тим, що в останні роки в науковій юридичній літературі України теоретичні питання господарського договору не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розробка поняття господарського договору, та порядку його укладення, а також використання теоретичних здобутків в процесі правотворення є надзвичайно важливими, оскільки від того, наскільки чітко окреслені межі договорів, які мають назву господарських, залежить якість, та адекватність правового регулювання господарської діяльності, ефективність застосування норм права юрисдикційними органами.

В чинному законодавстві України існують суттєві прогалини у правовому регулюванні господарських договірних відносин, які зумовлюють потребу в подальшому дослідженні теоретичних питань господарського договору. Необхідність дослідження особливостей господарського договору, як правової форми господарських зв’язків між суб’єктами господарювання, викликана також тим, що в останні роки з розвитком підприємництва, закріпленням у законодавстві принципів недоторканості власності, та свободи договору, в правознавстві досить поширеною стала думка про те, що господарський договір є різновидом звичайного цивiльно-правового договору, а самий поділ договорів на цивiльно-правовi, та господарські, є неадекватним до сучасних суспільних відносин.

Причинами цього є, зокрема, уява про господарський договір, як специфічний «атрибут» планово-розподільчої економіки, який є несумісним з ринковими відносинами, та принципами свободи підприємницької діяльності, та необгрунтоване ототожнення публічного суспільного інтересу з інтересами авторитарної держави. Внаслідок цього в Українi існує недооцінка публiчно-правових засад регулювання господарської діяльності, хоча досвід країн з розвинутою економікою свідчить про існування детальної регламентації з боку держави тих господарських правовідносин, які зачіпають інтереси суспільства в цілому. Специфічне правове регулювання господарських договорів має виходити не з того, знаходяться суб’єкти господарювання у відносинах диспозитивностi, чи підпорядкування, а з того, на досягнення якої мети спрямовані їх дії. Цією метою є певний суспiльно-корисний результат господарювання, тобто задоволення потреб всього суспільства в певних матеріальних, та нематеріальних благах. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність застосування публiчно-правових регуляторів господарської діяльності. Все це зумовлює актуальність обраної теми дипломної роботи.

Проблеми договірного права досліджувало багато юристів-науковців, серед них: Р. О. Халфіна, О. С. Іоффе, О. О. Красавчиков. Господарський договір досліджували, зокрема, В. В. Луць, О. Вінник, Н. Дзера, В. Щербина. Проте, в українському правознавстві останніх років, проблематика правового регулювання господарського договору знаходилася поза увагою науковців і висвітлювалися лише в окремих наукових статтях, хоча очевидним є те, що в умовах становлення нової системи господарювання, питання поняття господарського договору, його суттєвих ознак, порядку укладання, наповнилися новим змістом, та потребують нових творчих підходів до їх теоретичного осмислення, та юридичного аналізу. Незважаючи на те, що за роки незалежності України було прийнято ряд законодавчих актів, які певною мірою регулюють i договірні відносини в сфері господарювання, господарське законодавство в цій частини потребує подальшого удосконалення.

Господарський договір становить собою господарські правовідносини між двома, або більше суб’єктами, змістом якого є їхні договірні зобов’язання діяти певним чином: передати і прийняти майно, виконати роботу, надати послуги і т. ін. Господарський договір – це регулятор конкретних (одиничних) господарських відносин (зв’язків) між суб’єктами господарської діяльності, умови дії якого визначають самі суб’єкти. Господарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань. Термін «господарський договір» широко використовують у законодавстві, юридичній літературі та господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена ціла глава 20 «Господарські договори».

Господарській договір є правовою формою існування значного масиву господарських відносин. Господарське законодавство встановлює особливі вимоги щодо здатності суб’єктів господарювання укладати господарські договори, його змісту та форми, повноважень сторін укладати господарські договори, визначення їх волі, та волевиявлення. В сукупності такі вимоги з боку держави з становлять умови дійсності господарських договорів та дозволяють визначити їх дійсність, створюючи тим самим оптимальні правові засади нормального функціонування всієї системи господарсько-договірних відносин.

У визначенні поняття господарського договору слід враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і особливі його ознаки, відображені у господарському законодавстві. Як спеціальна правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

Судове тлумачення договору є специфічним засобом регулятивного впливу суду на договірну саморегуляцію господарських відносин та її підтримку через усунення двозначності розуміння окремих умов договору і, відповідно, привнесення стабільності в динаміку договірного зобов’язання.

Під виглядом тлумачення договору суд не може змінювати договір, особливо у випадках, коли йдеться про істотні умови договору, зокрема, його предмет. Тлумачення господарських договорів має здійснюватися з огляду на законодавчо визначену мету правового регулювання господарської діяльності. У зв’язку з цим слід закріпити в Господарському кодексі правило про телеологічне (цільове) тлумачення господарських договорів.