Як виграти господарський процес: eфективне представництво
Ефективність здійснення представництва в господарському процесі визначається результатом самого процесу, тобто цінністю для сторони судового рішення прийнятого за результатом даного процесу. Часто кінцева ефективність процесу визначається ще до самої подачі позову до суду. Так враховуючи строки позовної давності позивачу варто не пропускати їх, а відповідачу максимально відтягнути момент подачі позову. Варто уважно ставитися до таких документів як акт звірки розрахунків, відповідь на претензію, відповідь на вимогу про сплату боргу та інші схожі документи, адже вони можуть послужити в майбутньому доказом визнання чи невизнання певного зобов’язання.
Під час роботи із судом потрібно враховувати, що:
1) суддя - це людина, яка вирішує вашу справу, а не свою;
2) суддя - «господар процесу»;
3) суддя - це посадова особа, яка повинна діяти відповідно до закону;
4) з суддею не можна сперечатися, а потрібно переконувати;
5) рішення та більшість ухвал суду можна оскаржити.
У судовому процесі в цілому підлягають доказуванню 1-4 обставини, які мають вирішальне значення для розгляду спору. Проте, кожен юрист стикався з проблемою, коли за належно підготовленої правової позиції справу не вдавалось виграти лише за відсутності достатньої доказової бази. Це пов’язано з труднощами процесуального оформлення доказів, невикористанням всієї сукупності засобів доказування, наявністю мінімальних часових меж для підготовки доказів, що в кінцевому результаті призводить до невідповідності наданих суду доказів вимогам їх допустимості.
Залежно від конкретних обставин справи та за належної попередньої підготовки до процесу, у юриста існує можливість керувати ризиками, пов’язаними з доказами по справі, мінімізуючи та нівелюючи їх, або прийняти рішення про необхідність отримання нових доказів, що суттєво посилять позицію у справі. Отримання таких нових доказів відбувається за рахунок передбачених законом засобів доказування, які не знаходять активного застосування, використання доказів, прямо не передбачених процесуальними нормами та комбінування вказаних засобів доказування.
ГПК України передбачив виключний перелік засобів доказування, до числа якого відносяться письмові, речові докази, висновок судового експерта, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Неповноту та невідповідність сучасним вимогам наведеного переліку засобів доказування за ГПК можливо долати шляхом міжгалузевої аналогії процесуального законодавства, використовуючи засоби доказування, поряд з наведеними, які встановлені в ЦПК чи КАС України, що відповідає принципу уніфікації процесуального закону. При цьому, слід виважено підходити до питання формального віднесення таких доказів до відповідної диспозиції ГПК, якою буде обґрунтовуватися подання таких доказів.
Зважаючи на вищенаведене необхідно забути про подачу абсурдних умовах господарського процесу доказів – свідчення свідків та ін., що є недопустимим для прийняття суддею.
Так, відповідно ЦПК, речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Дане визначення аудіо- відео записів як речових доказів кореспондується з ч. 1 ст. 36 ГПК, згідно якої письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Речовими доказами за ст. 37 ГПК є предмети, що своїми властивостями (вбачається передусім фізичними) свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Але для ефективного ведення процесу та враховуючи наявну судову практику подання фоно- чи відеограм все-таки слід на підставі ст. 37 ГПК разом з наданням письмових пояснень про застосування міжгалузевої аналогії та наведенням відповідних наукових позицій. Варто також належно підхотити до процесуального оформлення таких доказів (уникнення перезапису інформації з оригінального носія, наведення обставин здійснення запису) з тим, щоб в подальшому уникнути визнання таких доказів контрафактними чи відмови суду у їх прийнятті за недопустимістю.
Надання суду поширених сьогодні електронних документів, відомостей з Інтернету, контентів окремих сайтів тощо слід обгрунтовувати положенням ч. 1 ст. 36 ГПК як подання матеріалів (письмових документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Така позиція розділяється й судовою практикою, зокрема ВГСУ у Роз’ясненнях № 02-5/289 від 18.09.1997 (з змінами та доповненнями згідно листа № 04-5/277 від 29.12.2008). Основна складність у такій підготовці доказів – надання їм належної процесуальної форми. Фіксування матеріалів потрібно доручити фахівцю державної експертної установи, самі матеріали слід надавати як в електронному вигляді так і в письмовому шляхом друку безпосередньо через браузер, що забезпечить фіксацію адреси сайту наданого матеріалу та дату/час його друку на носії. До наданих матеріалів доцільно долучити письмові пояснення фахівця, що здійснював «знімання» інформації, які за формою та змістом мають бути аналогічними експертному висновку.
Значної уваги заслуговують питання обгрунтування належності доказів, що прямо не передбачені процесуальним законом. Пропонується подання таких доказів супроводжувати письмовими поясненнями щодо їх належності, в яких взаємний правовий зв’язок між наданим доказом та обставиною, яку він засвідчує, вагоме місце такої обставини в предметі доказування слід зображувати схематично у формі таблиці, а ще краще презентації для більш наочного сприйняття та розуміння судом наданої інформації.
В будь-якому випадку роботи з вищенаведеними засобами доказування слід враховувати застереження з принципу допустимості, за яким обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (наприклад у справах про перевезення вантажу).
Щоб добитися позитивного результату в судовому процесі, мало знати норми права, треба використовувати оригінальні маневри (процесуальні диверсії, махінації та ін.).
Особливість українського судового процесу полягає в тому, що дуже часто важливішими й вигіднішими для сторони є не стільки перемога в суді, скільки сам факт судового процесу, в тому числі і його тривалість.
Тому затягування процесу є одним із прийомів для отримання певної вигоди чи перемоги. Є багато методів затягування процесу (від неявки до суду до оскарження судового акту). Тривалий судовий процес може перерости у договір „про ненапад”.
Часто для затягування процесу, а той навіть „заморожування справи” використовують проведення експертизи, яка може тривати від кількох місяців до року. Такий час інколи може сам розставити все на місця, або змінити обставини, так чи інакше вплинути на подальший розвиток судового процесу та його результат.
Найкращий спосіб захисту – напад – тобто, часто чуємо про зустрічний позов як засіб не тільки захиститися від позивача, а й виграти судовий процес.
Прикладом затягування може бути оскарження ухвали про забезпечення позову. Сторона виходить з того, що подання апеляційної (касаційної) скарги на ухвалу забезпечення позову унеможливлює продовження розгляду справи у зв’язку з необхідністю передачі її матеріалів разом зі скаргою до суду апеляційної (касаційної) інстанції. Хоча прямо передача справи до суду апеляційної (касаційної), у відповідності до ст.79 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для зупинення провадження у справі, реальними наслідками такої передачі є неможливість продовження розгляду справи по суті.
Окремо слід зупинитись на способах застосування «диверсій» в чистому вигляді. Зокрема на оскарженні процесуальних документів (ухвал, постанов), які оскарженню за нормами ГПК України взагалі не підлягають.
Коли в судовому процесі в господарському суді сторони оскаржує ухвалу про порушення провадження у справі наївно було б думати, що юридичний нігілізм такої сторони не дозволяє їй відокремити ухвали, які підлягають оскарженню, від ухвал, які не оскаржуються. Сторона, недобросовісно користуючись своїми процесуальними правами, вдається до банального затягування розгляду справи. Реалії полягають також і в тому, що в рамках однієї господарської справи приймається кілька ухвал, які не підлягають оскарженню (наприклад про порушення (відкриття) провадження, про відкладення розгляду справи, про допущення (залучення) третіх осіб).
Оптимальним алгоритмом для затягування процесу вважаю наступний:
1. Оскарження ухвали про порушення справи.
2. Неявка в перше судове засідання.
3. Клопотання про перенесення розгляду справи в зв’язку із неможливістю явки представника (хвороба, зайнятість). В клопотанні вказати, що позов не визнаєте.
4. На третє засідання з’являєтесь з запереченням до позову: актів не підписували, вимог не отримували і т.д.
6. Подати зустрічний або паралельний позов і потім змінювати вимоги.
Суд – це не завжди чесність і справедливість. Зазвичай виграє не той, хто правий, а хто хитріший. Чимало випадків перемоги у суді внаслідок „заплутування” справи, неадекватних інформаційних даних, скривання або завуальовування аргументів і доказів для позивача, причому вдаючись до цілком законного шахрайства.
Далі буде…
| 
