Business Registration Consultanse 0382-708049 0971949984


реэстра












Головна » Статті » Pravo

Колективний договір: юридичні особливості

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР - ЮРИДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДЕННЯ


 

   Міжнародний досвід свідчить на правове регулювання соціально-трудових відносин впливають законодавчі органи держави та професійні спілки. З розвитком та ускладненням трудових відносин в зв’язку із євроінтеграційними прагненнями України важливого значення набуває колективно-правове регулювання трудових та соціальних відносин, яке, саме по собі, є одним із факторів соціального партнерства. Проте, економічна криза у державі, зумовлена територіальними втратами та продовженням АТО на Сході України створює проблеми у соціальному забезпеченні найманих працівників, що зумовлює необхідність пошуку нових форм соціального діалогу в сфері укладання колективних договорів.

Соціальне партнерство та його інструменти в усьому світі визнано найбільш цивілізованим способом узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців та держави. У багатьох зарубіжних країнах реалізація соціальної політики держави виявляється в тому числі й через налагодження соціального діалогу на дво- або тристоронній основі як механізму системи соціального партнерства вже протягом більш ніж півстоліття. Результатом цього процесу стала поява такої суспільної системи, яка є моделлю суспільної злагоди сторін соціально-трудових відносин.

Цей позитивний досвід є важливим для України, де розвиток форм соціального партнерства проходить досить повільно, що обумовлено політичними та соціально-економічними факторами. Законодавство про соціальне партнерство в Україні ще тільки формується. Його недосконалість, а також безліч порушень прав працюючих громадян роботодавцями приводить до існування дуже гострих соціально-трудових конфліктів, для вирішення яких бракує адекватних правових механізмів. Подолання такої ситуації потребує державно-правового регулювання й формування такої нормативної бази, яка б дозволила сприяти покращенню відносин між сторонами соціально-партнерських відносин та уникненню соціальних конфліктів, у зв’язку з чим особливої актуальності набуває розробка пропозицій та рекомендацій щодо розвитку інституту соціального партнерства в Україні.

Проблематику колективно-договірного регулювання соціально-трудових правовідносин досліджували значна кількість правознавців. З них можна згадати наступних правознавців авторів, як Е. Катульский, А. Колот, І. Кисельов, А. Мацко, В. Пилипенко та інших. Однак, більшість наукових праць присвячено окремим аспектам колективного договору, а світовий досвід реалізації соціального партнерства в сфері укладання колективних договорів практично не узагальнений. Зазначеним і зумовлена актуальність обраної теми роботи: «Колективний договір як акт соціального партнерства».

Метою роботи є дослідження правового регулювання реалізації соціального партнерства в сфері укладання колективних договорів.

Колективний договір можна розглядати також і як елемент методу правового регулювання трудових відносин. Так, одним із елементів методу трудового права є сполучення державного та договірного регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин. Використання для регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними відносин двох основних способів обумовлено необхідністю враховувати інтереси сторін трудових відносин і держави, забезпечити сполучення гнучкості управління працею зі стабільною системою трудових прав і гарантій, наданих працівникам. На державному рівні закріплюються мінімальні трудові права працівників і гарантії їхньої реалізації, визначається правовий статус суб’єктів трудового права, установлюється порядок укладення, зміни і розірвання трудових до-говорів, порядок ведення колективних переговорів, укладення і зміни колективних договорів тощо. В той же час особливості і специфіка праці в окремих галузях і на окремих підприємствах спонукають сторони трудових правовідносин самих приймати норми, за допомогою яких досягається повнота правового забезпечення їх прав та обов’язків. Критерієм законності таких локальних норм стає принцип трудового права, за яким права працівників, що визначені на централізованому рівні, не повинні погіршуватися внаслідок їх конкретизації на рівні підприємств.

2.Становлення колективно-договірного регулювання трудових відносин започатковано в країнах Західної Європи й відноситься до другої половини XVIII – початку XIX ст. Цей процес був захисною реакцією найманих працівників на соціальні та політичні наслідки промислового перевороту, який зруйнував традиційні відносини між роботодавцями та працівниками. Формування колективно-договірної системи розпочалося на початку XIX століття в Англії – найбільш промислово розвиненій на той час європейській країні. Саме в цей період виникає рух так званих «шоп-стюардів» – представників, яких обирали робітники одного з цехів терміном на один рік. Шоп-стюарди різних цехів створювали на підприємстві комітет цехових старост своєї профспілки. Зазвичай, ці представники спостерігали за тим, як підприємці дотримувалися умов колективного договору, захищали економічні й соціальні інтереси зайнятих.

Загалом, існує дві основні моделі процедури укладення колективного договору: північно – американська та європейська. Специфіка північноамериканської моделі полягає в тому, що попередньою умовою проведення колективних переговорів визнається формування колективно-договірної одиниці (колективу робітників і службовців, які вступають у переговори за участю своїх представників).

Таким чином, як свідчить світова практика, ефективний соціально-економічний розвиток будь-якої країни не в останню чергу залежить від взаємоприйнятного узгодження інтересів і потреб усіх учасників трудових відносин. Саме укладання колективного договору чи угоди на відповідному рівні між суб’єктами трудових відносин є найкращим способом виявлення інтересів і потреб сторін та вироблення рішень. У свою чергу, повний і змістовний колективний договір є міцною правовою базою для створення належних умов праці, у тому числі й оплати праці з урахуванням конкретних особливостей діяльності підприємств. А вивчення та узагальнення зарубіжного досвіду розв’язання означених питань є, на наш погляд, запорукою успішного вирішення низки соціально-економічних проблем в економіці. Що стосується досвіду колективно-договірних відносин в Україні, то в радянські часи у нас діяла патерналістська система соціально-трудових відносин, що обумовлювало підлеглий характер колективно-договірної системи перед централізованим управлінням економікою та регулюванням соціально-трудових відносин державою. Від 1991 року в Україні ще й досі відбувається болючий та розтягнутий у часі процес трансформації соціально-трудових відносин на ринкових засадах. Передбачається, що багаторівнева система колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин дозволить на основі співробітництва та компромісів узгодити інтереси головних суб’єктів – роботодавців та найманих працівників (профспілок) за посередництвом держави. Це, як показує досвід розвитку колективно – договірних відносин у розвинених країнах, дозволить досягти значної соціально-економічної ефективності й гармонізувати в цілому конфліктні соціально-трудові відносини шляхом колективно – договірного регулювання соціально-трудових відносин.

3. У положеннях Законів України «Про колективні договорі і угоди», «Про організацію роботодавців», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» законодавчий орган закріпив, що реалізація прав та обов’язків працівників, роботодавців та органів виконавчої влади у сфері соціального партнерства відбувається шляхом укладання колективних договорів та угод. Так, до учасників (суб’єктів) відносин належать особи, які можуть бути носіями прав та обов’язків та приймати участь у правовідносинах. При цьому суб’єкти бувають таких видів: індивідуальні, колективні та держава. Тому, факт того, що колективні угоди та договори укладаються названими суб’єктами, свідчить, що між ними існує зв’язок, а це свідчить як про стійкість відносин між учасниками так і про наявність у цих учасників певної компетенції для реалізації взятих за колективними угодами та договорами зобов’язань.

Таким чином суб’єктами соціального партнерства в Україні виступають працівники через своїх представників (профспілки), власники або уповноважений ними орган (роботодавці) та держава. Перелік суб’єктів соціально-партнерських відносин вказує на багаторівневість цих відносин. У Законах України «Про колективні договори і угоди» і «Про соціальний діалог в Україні» присутня визначність рівнів відносин у сфері соціального партнерства.

Ми вважаємо, що об’єктом соціально-партнерських відносин є процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень в інтересах працівників, роботодавців та держави. Тобто об’єктом є соціальний діалог. Соціальний діалог як явище виступає узагальненням матеріальних та нематеріальних благ у трудовій, соціальній та економічній сферах життєдіяльності людини. Таке розшарування предметної сфери соціального діалогу робить його предметом дослідження не лише з позиції соціально-партнерських відносин. Ми ж надамо характеристику соціального діалогу як об’єкта соціально-партнерських

Категорія: Pravo | Додав: advocate (2018-01-15)
Переглядів: 74 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Legal Аssistance© м. Хмельницький вул. Соборна, 11       тел.: 70-80-49, 0971949984