ПРОБЛЕМА КОРПОРАТИВНИХ КОНФЛІКТІВ

  Однією із ключових проблем управління, з якими стикаються акціонерні суспільства, є конфлікт інтересів між їх власниками (акціонерами) і менеджментом. Основна передумова виникнення цієї проблеми витікає з економічної суті корпорації і, зокрема, у відділенні власності від процесу поточного управління. Тобто виникає ситуація, коли власники не управляють своєю власністю і можуть судити про стан справ лише за інформацією, отримуваною від менеджерів, або по рівню виплачуваних дивідендів і курсовій вартості акцій на ринку цінних паперів.

Менеджери є своєрідним буфером між власником і власністю, іншими словами, менеджери не є власниками керованих компаній, але управляють чужою власністю на законних підставах. Саме тут і виникає система економічних і правових відносин, яка є основою корпоративного управління.

Сам факт володіння власністю ще не гарантує отримання доходу і зростання добробуту всіх власників. Корпоративні відносини багатовекторні — це відносини між акціонерами і менеджерами корпорації, між групами акціонерів, між підрозділами корпоративної структури, між топ-менеджментом компанії і менеджерами середньої і нижньої ланки.

Ситуація ускладнюється і тим, що в чинному українському законодавстві відсутні визначення таких категорій як «баланс інтересів», «конфлікт інтересів» і не регламентовані вимоги, що пред'являються до розкриття інформації.

Основною причиною корпоративних конфліктів є, як правило, відсутність балансу інтересів між суб'єктами цих відносин.

Можна виділити декілька типів корпоративних конфліктів, здатних робити негативний вплив на фінансово-господарську діяльність компаній.

Конфлікти, породжені діями менеджменту корпорації, які пов'язані з порушеннями прав власників. Основу виникнення даних конфліктів складають власні цілі менеджерів, які йдуть врозріз з інтересами акціонерів. Такого роду конфлікти виникають в умовах високої міри розпиленості акціонерного капіталу серед фізичних осіб. Це характерно і для України, оскільки в результаті приватизації колишніх державних підприємств мільйони громадян стали власниками створюваних акціонерних суспільств. Мінорітарії, як правило, не володіють достатніми знаннями своїх прав і як наслідок — у них відсутня реальна можливість здійснювати корпоративний контроль за діяльністю поради директорів і головного керівника.

Конфлікти між мажоритарними і міноритарними акціонерами.

Крупні акціонери, переслідуючи власні цілі, можуть диктувати умови при здійсненні операцій, що перечать інтересам акціонерного суспільства і дрібних власників. Відмітною особливістю українських акціонерних суспільств є наявність специфічних «тісних» відносин між менеджментом компаній і власниками крупних пакетів акцій, які, по суті, повністю контролюють підприємства.

Таким чином, в Україні конфлікт інтересів в управлінні корпорацією представлений не стільки відносинами «акціонер — менеджер», скільки системою взаємин «міноритарний акціонер — мажоритарний акціонер». Як наслідок — недотримання прав міноритарних акціонерів.

Корпоративні конфлікти приносять власникам і державі невиправний матеріальний і моральний збиток — це і зниження міжнародних рейтингів України, і скорочення об'ємів зовнішніх інвестицій, і падіння обсягів виробництва, а у ряді випадків — банкротство підприємств.

На окрему увагу заслуговує проблема конфлікту інтересів у акціонерних суспільствах, в яких одним з суб'єктів корпоративних відносин є держава. В українській економічній науці практично не приділяється увага питанням методології дозволу корпоративних конфліктів, що стримує розвиток один з базових сегментів національної економічної системи. Слід зазначити, що методологічні основи даної проблеми були закладені в дослідженнях таких класиків політичної економії, як Карл Маркс, Ван Хорн Дж., Густав Мінз, Адольф Берлі і Люіс Козер.

Конфлікт можна визначити, як відсутність згоди між двома і більше сторонами. Кожна з сторін трудового конфлікту робить все, щоб була прийнята її точка зору або цілі і заважає іншій стороні робити те ж саме. Як правило, конфлікти супроводжуються агресією, погрозами, суперечками, ворожістю, напругою та іншими емоційно-негативними явищами.

Відомий кофліктолог Л. Козер пропонував розуміти під конфліктом боротьбу за цінності і претензії на певний соціальний статус, влада і недоступні для всіх матеріальні блага; боротьбу, в якій цілями складаються в конфлікті сторін є нейтралізація, нанесення збитку або знищення суперника.

Основною передумовою корпоративного конфлікту є протиріччя, які виникають між інтересами суб'єктів корпоративних відносин (мажоритаріями, міноритаріями, менеджментом і стейкхолдерами). Об'єктом корпоративного конфлікту є права власності на акції компанії і права, які дають ці цінні папери (участь в управлінні, участь в розподілі прибутку компанії і ін.).

Слід зазначити, що правова норма, як і будь-яка інша соціальна норма, має декілька напрямів дії на поведінку суб'єктів корпоративних відносин:

• інформаційна дія, тобто норма декларує варіант поведінки, що схвалюється державою, і попереджає про наслідки тієї або іншої поведінки;

• ціннісна дія, коли норма декларує цінності, що визнаються суспільством і державою;

• примусова дія, коли норма передбачає визначене примуси відносно тих суб'єктів корпоративних відносин, які ігнорують її вимоги.

Ще одним аспектом природи корпоративних конфліктів є розгляд корпорації як оптимального страховика фінансових рисок. Сучасна корпорація є оптимальним інструментом вирішенням проблеми страхування для окремих груп суб'єктів корпоративних відносин.

Важливим аспектом корпоративних відносин є діагностика і запобігання корпоративним конфліктам (уникнення конфліктів).

Для уникнення конфліктів можуть використовуватися наступні механізми:

• посилення відповідальності за порушення корпоративного законодавства;

• підвищення корпоративної культури серед суб'єктів корпоративних відносин;

• цілеспрямоване вдосконалення державного механізму регулювання корпоративного сектора економіки;

• підвищення відповідальності порад директорів корпорацій за результати фінансово-господарської діяльності;

• прийняття і повсюдне впровадження як національних, так і міжнародних кодексів корпоративного управління.

З точки зору діагностики і попередження корпоративних конфліктів важливе значення мають рекомендації найкращої практики корпоративного управління для акціонерних суспільств України, прийняті Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку України в 2002 р.

Діагностика і запобігання корпоративним конфліктам дозволяють забезпечити дотримання і захист прав власників, а також інтересів і ділової репутації акціонерного суспільства, що позитивно впливає на імідж господарського суспільства і є важливим індикатором для потенційних інвесторів.

Попередженню корпоративних конфліктів сприяє точне і безумовне дотримання суспільством норм чинного законодавства, а також добросовісна поведінка зі всіма суб'єктами корпоративних відносин.