КОРПОРАТИВНІ ПРАВОВІДНОСИНИ В АТ
Реалізація акціонерами та АТ власних інтересів у рамках корпоративних правовідносин забезпечується шляхом здійснення ними суб’єктивних корпоративних прав і виконання обов’язків. Оскільки корпоративні правовідносини є триваючими, а їх залежність від рівня корпоративного управління, додержання його принципів та структури розподілу акцій і, відповідно, впливу на прийняття значущих для кожного акціонера рішень є очевидною, навіть незначні зміни у цьому середовищі можуть призвести до незадоволення, незгоди, конфлікту. Спектр негативної реакції з боку акціонерів у правовій площині потребує використання властивих для неї понять та категорій. З цього приводу слід звернути увагу на наступне.
По-перше, це стосується урахування різного роду чинників, що провокують корпоративні конфлікти. Хоча кожен із акціонерів перебуває в окремих правовідносинах з АТ, конфлікт стає можливим при взаємодії численних суб’єктів різних корпоративних правовідносин.
При цьому вони відчувають на собі вплив численних факторів - як позитивних, так і негативних. Виникнення ж умов, що ускладнюють, блокують (частково або повністю) процес здійснення правових можливостей, на думку окремих фахівців, свідчить про появу юридичних перешкод в реалізації прав та законних інтересів.
У цьому разі неминучі корпоративні конфлікти - ситуації, коли суб’єкти корпоративних прав не можуть їх здійснювати таким чином, як це тривало певний час і влаштовувало їх, або непокояться за порушення чи неможливість здійснення своїх прав внаслідок змін, що відбулися чи мають відбутися в структурі корпоративних зв’язків в АТ.
Отже, корпоративний конфлікт далеко не завжди пов’язаний з: (а) порушенням корпоративних прав і, що важливо, (б) діями другої сторони корпоративних правовідносин.
По-друге, щодо суб’єктів корпоративного конфлікту. Якщо виходити з того, що такі правовідносини складаються між акціонером і АТ та вважати, що конфлікт відбивається на становищі акціонера, то цьому причиною може бути не АТ, а інша особа, яка придбає акції цього товариства.
Навіть якщо генерацію корпоративного конфлікту вбачати з боку того, хто протистоїть акціонеру у корпоративних правовідносинах, то знов-таки ним зовсім не завжди є АТ, а як правило це члени його органів, які діють не в інтересах АТ, а у власних інтересах. А враховуючи відсутність корпоративного зв’язку між акціонерами, можна дійти висновку, що корпоративний конфлікт є наслідком різного роду дій сторонніх осіб (не учасників корпоративних правовідносин) - інвестора, який прагне стати акціонером, або інші акціонери. У такому разі під сумнів можна поставити і сам термін «корпоративний конфлікт».
Тим не менш є одне безперечне сприйняття корпоративного конфлікту як такого юридичного стану, який складається в конкретному АТ і сторонами якого є його акціонери. Останні не можуть не перебувати у відносинах між собою хоча б внаслідок того, що кожен із них є стороною у корпоративних правовідносинах і від здійснення корпоративних прав кожним із них залежить здійснення корпоративних прав всіх інших. Достатньо вказати на принцип прийняття рішень загальними зборами акціонерів. Така взаємодія різних суб’єктів різних правовідносин може призвести до створення загрози порушення відповідних прав та інтересів, а в окремих випадках - їх порушення, що породжує корпоративні конфлікти.
З цього слідує, що генерувати корпоративний конфлікт може не лише сторона корпоративних правовідносин, а сама ця генерація не з’являється наслідком правопорушення, але у будь-якому випадку це негативно відіб’ється на стані корпоративних прав. Це вимагає врегулювання механізму їх здійснення і охорони, а в необхідних випадках - захисту.
По-третє, відтак є необхідність визначитися з підставами корпоративних конфліктів, якими можуть бути юридичні факти - як правомірні, так і неправомірні дії (правопорушення), а також їх співвідношення з юридичним станом, який породжується цими фактами. І якщо юридичні факти (якими б вони не були), що викликають заперечення з боку акціонерів, по суті являють собою перешкоду у здійсненні ними корпоративних прав (або є підстави вважати цю загрозу реальною), то вони не можуть збігатися з юридичним станом, який за цим слідує.
По-четверте, як наслідок, з’являється потреба простежити зв’язок різних правовідносин в АТ - корпоративних регулятивних та охоронних, які складаються внаслідок корпоративного конфлікту. Прикладом останнього може слугувати використання відомого принципу корпоративного управління - «правом на незгоду», яке по суті є вимогою, що реалізується у зобов’язальних правовідносинах як відгалуженнях корпоративних правовідносин.
Різні види таких конфліктів виділяються залежно від сфери їх виникнення, у тому числі й у корпоративних правовідносинах, де має місце корпоративний конфлікт. Проте складність і багатоаспектність феномена права та первинна принципова різноспрямованість інтересів учасників досліджуваних правовідносин не сприяють формуванню однозначного й універсального поняття корпоративного конфлікту. Воно з’явилося в українському правовому полі нещодавно. Його широке використання протягом останніх кількох років зумовлено різними чинниками, в основному пов’язаними з об’єктивною необхідністю забезпечення стабільності у сфері корпоративних правовідносин і дотримання корпоративних прав та інтересів їх учасників. Вказані обставини зумовлюють відповіді на питання про правову природу «корпоративного конфлікту» та про властиві йому ознаки.
|