КОРПОРАТИВНИЙ ДОГОВІР В СИСТЕМІ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ДОГОВОРІВ

  При дослідженні правової природи корпоративного договору надзвичайно важливим є визначення його місця в системі цивільно-правових договорів. Незважаючи на те, що корпоративний договір - новий та недостатньо вивчений феномен в українській правовій літературі, і правова регламентація його укладення в чинному вітчизняному законодавстві відсутня, вважаємо, що сьогодні можна говорити про самостійне місце корпоративного договору в системі цивільно-правових договорів.

Якщо говорити про корпоративний договір, то його самостійне місце в системі цивільно-правових договорів обумовлюється такими чинниками:

1) специфічний предмет договору - управління корпоративними правами організаційного (немайнового) характеру;

2) специфічний суб’єктний склад - виключно учасники господарського товариства - власники корпоративних прав, які реалізують свої правомочності щодо управління товариством;

3) специфічна сфера застосування - в межах юридичної особи корпоративного типу (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство);

4) спрямованість договору на досягнення спільного для учасників результату - ефективного управління корпоративними правами.

Розглядаючи класифікацію цивільно-правових договорів на підставі критерію направленості правового результату, проведену В. В. Луцем, спробуємо визначити, до якого типу договорів належить корпоративний договір. Визначення місця корпоративного договору має велике теоретичне та практичне значення, адже дозволить розставити крапки над «і» в суперечках науковців з приводу самостійності такої договірної конструкції та остаточно обґрунтує необхідність правового регулювання укладення корпоративного договору на рівні ЦК України.

На думку О. С. Іоффе, самостійне місце договору в системі цивільно-правових договорів, виділення його в окремий договірний вид обумовлюється специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об’єктивно необхідних для даного договірного зобов’язання.

З приводу можливості віднесення корпоративного договору до першої класифікаційної групи договорів, а саме до договорів про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління  та договорів про передачу майна у тимчасове користування, необхідно зауважити, що останні договірні конструкції носять майновий характер та передбачають цивільно-правові форми товарообороту.

На відміну від них корпоративний договір носить організаційний (немайновий) характер. Укладаючи його, учасники юридичної особи корпоративного типу тим самим врегульовують внутрішні організаційно-правові відносини, які складаються між ними з приводу управління корпорацією.

З вищезазначеного вбачається, що для договорів із виконання робіт важливими в першу чергу є не самі дії підрядника в процесі виконання роботи, а результат, який створений внаслідок цих дій, тобто оборотоздатний об’єкт матеріального світу, з приводу якого виникають цивільні права та обов’язки. Враховуючи вищезазначене, можна говорити про матеріальний характер зобов’язань, які опосередковують виконання робіт. Вони характеризуються матеріальним результатом у вигляді певної речі, яка після її створення підрядником передається замовнику, як правило, у власність.

У свою чергу зобов’язання, породжуване корпоративним договором, як уже неодноразово наголошувалось, носить організаційний характер. Воно виникає з домовленості учасників господарського товариства щодо реалізації організаційного спектру повноважень, які випливають з належних їм корпоративних прав. Виконання зобов’язань корпоративного договору також породжує певний результат, наприклад, вирішення певних складних ситуацій щодо управління юридичною особою корпоративного типу, визначення порядку розподілу прибутків товариства, проте такий результат носить немайновий, організаційний характер. Корпоративний договір не опосередковує створення нових речей матеріального світу та передачу їх іншим особам. Тому його специфіка не дозволяє відносити таку договірну конструкцію до договорів про виконання робіт.

В процесі виконання усіх умов корпоративного договору його сторони діють спільно, таким чином координуючи свою діяльність із управління корпоративними правами, на відміну від договорів про надання послуг, в яких бажаний результат зобов’язання досягається, як правило, діями лише послугонадавача.

Крім того, правовідносини між надавачем та споживачем послуги носять характер «боржник - кредитор», у той час, як відносини між учасниками корпоративного договору носять корреальний характер.

Саме тому, на нашу думку, корпоративний договір за своєю правовою природою належить до договорів про спільну діяльність. Така позиція підтверджується наявністю спільних ознак вищезазначених договірних конструкцій, а саме:

- багатосторонність;

- наявність спільної для всіх учасників мети договору;

- координація діяльності учасників у процесі виконання умов договору;

- безоплатний характер договірного зобов’ язання;

- корреальний характер відносин, що породжуються договором.

Виходячи із наведеного, на нашу думку, далі слід зупинитися на

питаннях порівняльно-правового аналізу корпоративного договору та суміжних договірних конструкцій, результати якого сприятимуть більш глибокому осмисленню сутності та правової природи корпоративного договору.