Боротьба зі злочинністю неможлива без активізації боротьби з груповим порушенням громадського порядку. Не зважаючи на те, що протиборству груповими порушеннями громадського порядку приділено значну увагу, багато питань продовжують залишатись спірними, інші ж із них розроблені не досить глибоко та повно. Це стосується, насамперед, розуміння відмежування даного злочину від суміжних деліктів. Має певні проблеми, а деколи й допускає помилки при застосуванні статті 293 Кримінального кодексу України і практика. Покращення потребує і саме кримінальне законодавство, що регулює відповідальність за групове порушення громадського порядку. Саме це і свідчить про актуальність дослідження відмежування групового порушення громадського порядку від суміжних злочинів.

Важливість проблематики дослідження кримінальної відповідальності за групове порушення громадського порядку визначається не тільки наявністю відповідної кримінально-правової заборони у чинному законодавстві, але й сучасними соціально-політичними та економічними подіями в Україні. Загострення існуючої економічної кризи може відчутно вплинути на ставлення населення до окремих роботодавців та в цілому до владних структур. Тому можна спрогнозувати, і про це постійно попереджують засоби масової інформації, можливі випадки групового порушення громадського порядку та відповідні дії правоохоронців щодо правової оцінки таким діям.

Вчені вказують на те, що для групового порушення громадського порядку характерне порушення значною кількістю людей порядку проведення мітингів, пікетувань, демонстрацій, що полягає в їх відмові звільнити певну територію чи приміщення та в ігноруванні розпоряджень представників влади чи адміністрації цього приміщення.

В науково-практичному коментарі до Кримінального кодексу України його автори під грубим порушенням громадського порядку розуміють, зокрема образливі, брутальні висловлювання загального характеру, спрямовані на адресу публічних (службових осіб), з настійливими вимогами виконати їх безпідставні бажання, а також дії, що викликають страх у громадян, порушують їх спокій, нормальну узгодженість їх життєдіяльності (побуту, відпочинку, праці тощо).

1. Соціальна обумовленість криміналізації діянь, що посягають на громадський порядок, визначається низкою обставин: по-перше, наявністю історичної спадщини – історичними чинниками; по-друге, потребою врегулювання громадського порядку за допомогою правових норм, закріплених у нормативно-правових актах – нормативно-правовими чинниками; по-третє, зобов’язаннями країни щодо імплементації міжнародних норм і стандартів у національне законодавство – міжнародно-правовими чинниками; по-четверте, ступенем поширення в суспільстві суспільно небезпечних явищ у сфері охорони громадського порядку – кримінологічними чинниками.

Судова практика свідчить, що причинами групових дій, які порушують громадський порядок, у ті часи були: суперечки щодо землекористування; вбивство охоронцем селянина, який скосив траву в панському лісі; різні економічні стосунки; вимоги щодо підвищення заробітної плати.

Протягом усієї історії розвитку вітчизняного законодавства в ньому існували норми, що передбачали відповідальність за різні порушення громадського порядку. Без вивчення та аналізу історичного аспекту будь-якої проблематики неможливо зробити адекватні висновки щодо майбутнього розвитку та тенденції будь-якого явища, що передбачено різноманітними соціальними законами та закономірностями соціального життя.

2. Об’єктом групового порушення громадського порядку є громадський порядок у тій його сфері, що пов’язана з суспільними відносинами, які забезпечують обстановку суспільного спокою і поведінку громадян, що відповідає законові, у різних сферах соціального спілкування. Особливість цього злочину полягає в тому, що він спричиняє суттєве порушення роботи транспорту, підприємств чи організацій. Тому, крім громадського порядку, злочин посягає і на додатковий об’єкт – нормальну діяльність транспорту, підприємств, установ чи організацій. Громадський порядок – це сукупність суспільних відносин, що забезпечують спокійні умови життя людей у різних сферах суспільне корисної діяльності, відпочинку, побуту і нормальної діяльності підприємств, організацій, установ у цій сфері. При цьому, ми вважаємо, що суспільна небезпека групового порушення громадського порядку полягає у тому, що воно спроможне, хоча і тимчасово, паралізувати діяльність органів державної влади і управління; призвести до масштабних порушень громадського порядку; поставити під загрозу громадську безпеку; потягти за собою людські жертви; нанести суттєву економічну шкоду державі, суспільству або конкретній особі.

Об’єктивна сторона цього злочину передбачає дві форми дій: по-перше, організація групового порушення громадського порядку, які призвели до опору представникам влади, а по-друге, активна участь у зазначених діях.

Способи здійснення організаційних дій можуть бути різними: скликання натовпу; звернення до нього, підготовка і розповсюдження листівок або інших друкованих видань; заклики до непокори, вчинення опору представникам влади, оголошення звернень, у тому числі доведення до натовпу завідомо неправдивої інформації (цьому можуть передувати дії з розповсюдження відповідних чуток); розробка планів дій натовпу з урахуванням настрою людей, накопичених ними образ з визначенням винних у стані, що склався та ін.

3. Суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний суб’єкт). Відповідно до ст. 18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність. З цього визначення слідує, що суб’єктом злочину може бути тільки фізична особа, яка усвідомлювала під час вчинення злочину свої діяння і могла керувати ними, тобто була осудною. Окремою ознакою суб’єкта злочину є вік, оскільки вчинення суспільно-небезпечного діяння будь–якою особою, яка не досягла до моменту його вчинення необхідного віку, означає, що немає суб’єкта злочину, а отже, і немає необхідної ознаки складу злочину, а тому кримінальна відповідальність виключається.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотив і мета є факультативними ознаками суб’єктивної сторони цього складу злочину. Але окремі науковці заперечують можливість хуліганських мотивів, пов’язуючи це з відмінністю групового порушення громадського порядку від групового хуліганства. Для кваліфікації групового порушення громадського порядку слід виключити мотиви та цілі, за якими вчиняються також групові порушення громадського порядку, але які кваліфікуються як інші злочини.