Розвиток суспільства тягне за собою і розвиток злочинності, в більшості випадків злочинці навіть йдуть на крок попереду, тому що мають великі капітали та можливості. Кримінальне законодавство, для виявлення правопорушників та для недопущення скоєння злочину, повинно передбачати усі ймовірні варіанти вчинення злочину. Відмивання у цьому випадку не є виключення, а можна навіть говорити і про те, що протидія легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, є першочерговою ланкою у боротьбі зі злочинцями. Усі кошти, отриманні від наркобізнесу, торгівлею людьми, зброєю, проституції та від інших злочинів, не зможуть поставлятися в оборот коштів без їх легалізації. Ось чому правильне розуміння складу злочину, передбаченого ст. 209 ККУ (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом) є першочерговим завданням для боротьби із злочинцями.

В наш час відмивання грошей, як кримінальний злочин, стало дуже розповсюдженим явищем, а ось покарання за цей злочин застосовується крайнє рідко. Не останню роль при цьому відіграє розуміння ст. 209 Кримінального Кодексу України, а саме склад злочину. Тому дослідження складу злочину є важливим аспектом у боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Тему легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом досліджують багато вчених, але лише невелика група вчених приділяє достатньо уваги саме складу цього злочину. Одними з таких авторів є О.Є. Користін, С.С. Чернявський, В.С. Зеленецький, В.Л. Кротюк, Д.А. Файєр, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін. Усі вони приділяли увагу об’єкту та суб’єкту відмивання, визначили об’єктивну та суб’єктивну сторони, але для кращого застосування ст. 209 ККУ на практиці потребуює детального дослідження склад злочину «легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» в цілому.

Багато вчених досліджує питання відмивання коштів, але питанню складу цього злочину приділяється значно менше уваги ніж потрібно – це можна пояснити надто складною сутністю відмивання грошей, яке зачіпає величезну кількість суспільних інститутів. Для правильної кримінально-правової кваліфікації злочину, передбаченого ст. 209 КК України [4], необхідно проаналізувати усі його складові (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона).

Легалізація (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом, – це дуже многогранний злочин, дослідивши та зрозумівши усі аспекти якого, можна правильно кваліфікувати вчинений злочин. Правоохоронні та слідчі органи, уважно вивчивши склад цього злочину, зможуть перешкоджати вчиненню відмивання ще на стадії підготовки. Як видно з об’єктивної сторони відмивання, це складне явище, яке має багато варіантів, тому потрібно не лише акцентувати увагу на складі злочину, а й поглиблювати свої знання в усіх інших сферах, бо без знання економічних наук, банківського права, розуміння господарської діяльності, виявлення злочину значно ускладнюється [16, с. 137].

1. Легалізація (відмивання) коштів, здобутих злочинним шляхом, – це дуже многогранний злочин, дослідивши та зрозумівши усі аспекти якого, можна правильно кваліфікувати вчинений злочин. Правоохоронні та слідчі органи, уважно вивчивши склад цього злочину, зможуть перешкоджати вчиненню відмивання ще на стадії підготовки. Як видно з об’єктивної сторони відмивання, це складне явище, яке має багато варіантів, тому потрібно не лише акцентувати увагу на складі злочину, а й поглиблювати свої знання в усіх інших сферах, бо без знання економічних наук, банківського права, розуміння господарської діяльності, виявлення злочину значно ускладнюється.

Перші документи у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, датуються 1988 р. У грудні 1988 р. в Базелі керівники Центральних банків «Великої сімки» прийняли Декларацію з принципових положень, серед яких – питання відмивання доходів від кримінального бізнесу. У цьому документі, зокрема, зазначається, що довіра громадськості до банків може бути підірвана через їх зв’язки із злочинцями. Однак справжні основи у сфері протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, були закладені Конвенцією Ради Європи про «відмивання», пошук, арешт та конфіскацію доходів від злочинної діяльності, прийнятої 8 листопада 1990 р.

3. У науці кримінального права точки зору на суб’єкт легалізації зводяться до двох різних позицій:

1) суб’єктом легалізації може бути будь-яка особа;

2) таким суб’єктом може бути особа, яка лише легалізує майно, одержане злочинним шляхом, а виконавець предикатного злочину відповідає за злочин (злочини), спрямовані на заволодіння майном.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у виді прямого умислу. Особа усвідомлює суспільну небезпечність вчинених дій, завідомо знаючи про злочинне походження грошових коштів чи майна або прав на такі кошти чи майно і бажає вчинити ці дії. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є спеціальна мета легалізації, тобто надання правомірного вигляду володінню, користуванню і розпорядженню предметами, зазначеними у ст. 209 ККУ, яка прямо не вказує на мету здійснення злочину, однак її назва «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом», а також зміст диспозиції статті самого злочину дозволяють зробити такий висновок. Додатковими елементами вини є наявність мети – надання правомірного вигляду доходам, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передує відмиванню доходів – та усвідомлення особою, того що ці доходи одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння.