З огляду на розвиток Української держави, інститутів демократії та гуманізму, правових поглядів, які сповідують міжнародні організації та позицій Європейського суду з прав людини, одним із невід’ємних прав особи є її право на захист. Надзвичайно важливою в умовах сьогодення є проблема розвитку правозахисної діяльності. У будь-якій сучасній цивілізованій країні захист прав і свобод людини і громадянина є головним обов’язком держави. Для цього приймаються відповідні законодавчі акти, створюється система державних та заохочується діяльність недержавних правозахисних інститутів. Виходячи з концепції пріоритету захисту прав громадян, у правовій державі, якою Україну проголошено у ст. 1 Конституції України, має функціонувати ефективна правозахисна система. Для цього практикою вироблено два шляхи: створення в державі нових правозахисних інститутів та переорієнтація існуючих.

Правозахисна діяльність безумовно, має деякі спільні ознаки з правоохоронною діяльністю, але відрізняється як за предметом, так і за суб’єктами її здійснення. Так, правозахисники можуть здійснювати право встановлювальні або право забезпечувальні дії. Досить широкими є повноваження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Проте предмет правозахисної діяльності значно вужчий, аніж у правоохоронній діяльності. Він стосується лише правової допомоги юридичним особам, громадянам України, іноземцям і особам без громадянства та захисту фізичних осіб від обвинувачення.

Останні події в Україні, пов’язані з відновленням дії Конституції зразка 2004 р., спричинені масовим громадянським протестом, Врадіївські події показують недосконалість інститутів захисту прав громадян в Україні з сторони державних органів та громадських утворень.

Це все є наслідком тоталітарної спадщини колишнього СРСР, де громадянське суспільство було повністю придушене, тут кожен, хто домагався відновлення порядку й справедливості, навпаки, дискредитувався цілком залежною пресою та корумпованими громадськими організаціями, створеними КПРС. Будь-яка спроба створювати реальні правозахисні структури знизу призводила до підвищеної уваги до них з боку колишнього 5-го Управління КДБ і до фактичного припинення їх діяльності.

Відповідно до ст. 63 Конституції України підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист». Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. закріплює у ст. 21 забезпечення права на захист як одну із загальних засад кримінального провадження, відповідно до якої підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права.

Новий Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а саме стаття 19, встановлює, що перелік видів адвокатської діяльності є, фактично, невичерпним, оскільки зазначено, що правозахисник має право займатись також іншими видами адвокатської діяльності, не забороненої законом. Очевидно, що дана законодавча зміна обсягів адвокатської діяльності носить позитивний характер, з огляду на те, що сфери, у яких сьогодні виникають потреби в отримання кваліфікованої правової допомоги, постійно збільшуються.