Business Registration Consultanse 0382-708049 0971949984


реэстра












Головна » Статті » Pravo

Особливості кримінальної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху

 

     В сьогоднішньому суспільстві транспорт є чи не головною галуззю цивільної інфраструктури і покликаний постійно задовольняти потреби населення та економіки у перевезеннях. Проблема безпеки дорожнього руху є складним феноменом, що вимагає інтеграції багатьох галузей права і, зокрема, кримінально-правової науки для поглибленого дослідження природи цих злочинів і правопорушень, підстав кримінальної відповідальності. Дослідженню ознак складів злочинів, що посягають на безпеку руху та експлуатацію транспорту присвятили свої праці такі вчені, як В.Квашис, A.Коробєєв, В.Лук’янов, В.Мальцев та ін. Проте, через невизначеність у поглядах вчених щодо окреми ознак складу злочину порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами сьогодні залишається точне встановлення їх об’єктивних та суб’єктивних ознак. Наступний пошук у цьому напрямі кримінального права повинен вдосконалюватись, оскільки число науковців, які цікавляться даним питанням постійно зростає.

1. Протягом історичного розвитку відповідальність за транспортні злочини еволюціонувала. Спочатку діяння, які вчинялися на транспорті, взагалі не передбачали ніякої відповідальності, крім громадського осуду. З часом в законодавстві держав почали з’являтися норми, що визнавали порушення на транспорті караними, але фактично реалізації цих норм не було, адже не був забезпечений якісний механізм притягнення до такої відповідальності і призначення покарання. Лише у в другій половині XX столітті, у зв’язку з поширенням транспортних засобів, зокрема автомобілів, у населення, відповідальність, за транспортні злочини знайшла чітке відображення у законодавстві України. Це відбувалося поступово, шляхом неодноразового внесення змін і поправок у закони, прийняття нових і нових нормативно-правових актів. Але не зважаючи на такий довгий шлях розвитку, не можна сказати, що він завершився, адже, як бачимо, багато питань залишилося неврегульованими.

Порушення особою правил безпеки дорожнього руху чи експлуатації транспорту, яке спричинило наслідки, передбачені різними частинами ст. 286 КК, слід кваліфікувати як один злочин за тією частиною цієї статті, яка передбачає більш тяжкі наслідки. При цьому у вироку необхідно зазначати всі кваліфікуючі ознаки злочину. Якщо ж наслідки, зазначенні у різних частинах ст. 286 КК, спричинені двома або більше порушеннями, винна особа має нести відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених цими нормами.

У контексті статті 286 Кримінального кодексу України ключовим поняттям є дорожньо-транспортна подія. Дорожньо-транспортна подія за визначенням – це подія, що сталася під час руху транспортного засобу унаслідок якої загинули або поранені люди чи завдано матеріальних збитків.

Кримінально-правовий аналіз дорожньо-транспортних подій свідчить про те, що злочинні порушення правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту відрізняються від інших суміжних деліктів ступенем суспільної небезпеки, яка знаходить свій прояв у заподіянні фізичної, матеріальної або іншої шкоди.

Діяння передбачене ст. 286 КК України визначено, як злочин, тобто криміналізовано, враховуючи поширеність і підвищену суспільну небезпеку таких діянь. Очевидний висновок можна зробити на підставі диспозиції цієї статті, яка зазначає що діяння буде тоді кримінально-караним, якщо порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами спричинили потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК України), тяжкі тілесні ушкодження або загибель людини (ч. 2 ст. 286 КК України) чи загибель кількох людей (ч. 3 ст. 286 КК України).

2. Дослідження об’єкта злочину посідає важливе місце в теорії кримінального права та є першочерговим у практиці застосування кримінального закону. Об’єкт злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту в теорії кримінального права визначався неоднозначно. В цілому можна виділити дві позиції авторів. Одні (перша група авторів) стверджували, що поряд з безпекою руху та експлуатацією транспорту об’єктами злочину виступали життя, здоров’я, власність особи (в тих транспортних злочинах, де ці блага пошкоджувались). Інші (друга група авторів) вважали, що життя, здоров’я, власність не впливає на сутність транспортного злочину, хоча вони і пошкоджувались.

Безпосереднім об’єктом досіджуваного злочину слід визнати безпеку руху автотранспорту. При вчиненні цього злочину шкода заподіюється й іншим правоохоронюваним відносинам: особі, майну. Проте ці інтереси виступають в якості додаткового безпосереднього об’єкта, який не визначає і не може визначати правову природу даного злочину.

Правильне визначення безпосереднього об’єкта злочину має суттєве значення для його кваліфікації. При цьому необхідно враховувати, що злочинні посягання фактично завжди спричиняють шкоду не одній, а одразу кільком групам суспільних відносин, а їх суспільна небезпечність не вичерпується лише погрозою родовому об’єкту, оскільки в соціальній життєдіяльності одна група відносин завжди взаємодіє з цілим рядом інших. Саме тому при встановленні безпосереднього об’єкта злочину слід визначати, яким суспільним відносинам у першу чергу завдається шкода від злочинного посягання.

Об’єктивна сторона злочину завжди включає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння, 2) обстановку, 3) наслідки та 4) причинний зв’язок між діянням і наслідками. Досліджуване у дипломній роботі діяння полягає у порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності і полягати у; 1) вчиненні дій, які заборонені правилами (проїзд на забороняючий сигнал світлофора, експлуатація автомобіля з певними технічними несправностями тощо); 2) невиконанні дій, які особа може і зобов’язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту (незниження швидкості руху відповідно до дорожньої обстановки чи приписів дорожних знаків, неправильне користування зовнішніми світловими приладами).

Кримінальна відповідальність за ст. 286 настає за умови заподіяння наслідків у вигляді фізичної шкоди, яка є не менш небезпечною, ніж середньої тяжкості тілесне ушкодження. Заподіяння в результаті порушення правил безпеки дорожнього руху легких тілесних ушкоджень виключає застосування ст 286 КК України.

Причинний зв’язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винним, закономірно, з необхідністю тягне за собою наслідки, передбачені ст. 286. Злочин вважається закінченим з моменту настання зазначених у ст. 286 наслідків.

Об’єктивна сторона злочину за ч. 1 ст. 286 КК характеризується порушенням (дія або бездіяльність) правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження. Потрібно встановити, яке саме порушення правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують безпеку дорожнього руху чи експлуатації транспорту, скоїла особа. А також треба чітко встановити, чи це діяння є порушенням правил безпеки дорожнього руху, чи воно є порушенням правил експлуатації транспорту.

Обов’язковими ознаками, крім суспільно небезпечного діяння, є ще й суспільно небезпечні наслідки та встановлення причинного зв’язку між діянням особи та наслідками, що настали.

В загальному об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 286 КК України, полягає в:

а) порушенні Правил безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила, передбаченого конкретним пунктом правил:

б) настанні суспільне небезпечних наслідків – заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і в) причинному зв’язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації транспорту та спричиненими наслідками.

Аналіз слідчої та судової практики показує, що органи досудового слідства припускаються помилок при кваліфікації діянь, передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо. При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов’язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певних заходів, чи були перешкодою руху.

Якщо обґрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю запобігти шкідливим наслідкам, то така можливість є завжди у кожного водія: не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення – перевозити пасажирів і вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов’язуючи інших пропустити, дати дорогу.

Слід зазначити, що кілька водіїв можуть бути визнані винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

3. Склад злочину «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами» (ст. 286 Кримінального кодексу України), як і будь-який інший склад злочину, передбачений чинним кримінальним законодавством України, характеризується наявністю такого обов’язкового елемента, як суб’єкт злочину, відсутність якого виключає наявність самого складу злочину, а отже, і кримінальну відповідальність за його скоєння. Загалом суб’єкт злочину – це елемент складу злочину, що характеризується сукупністю ознак, за наявності яких особа може підлягати кримінальній відповідальності за свої дії або бездіяльність.

Відповідно до чинного кримінального законодавства України суб’єктом порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, є фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла шістнадцятирічного віку та керувала певним транспортним засобом. Тобто в цьому випадку, окрім трьох обов’язкових загальних ознак суб’єкта (фізична особа, осудність та вік), з’являється ще одна обов’язкова ознака для суб’єкта зазначеного складу злочину – керування транспортним засобом. Таким чином, у зазначеній ситуації суб’єкт злочину, передбаченого ст. 286 КК України, є спеціальним. Проте водночас виникає доречне питання щодо того, яку саме особу слід визнавати особою, що керує транспортним засобом?

Водій – це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Однак, на відміну від поняття «водій» поняття «особа, яка керує транспортним засобом» є значно ширшим, оскільки на відміну від поняття «водій», що охоплює лише ту категорію осіб, що має посвідчення водія, під поняття «особа, яка керує транспортним засобом» підпадають усі особи, що керують транспортними засобами, незалежно від того, чи є в них право на керування або ні.

На нашу думку, враховуючи об’єктивність притягнення до кримінальної відповідальності та принцип справедливості призначення покарання за скоєне злочинне діяння, окрім особи, яка керує транспортним засобом, у якості суб’єкта злочину, передбаченого ст. 286 КК України, слід ввести й пасажира.

Cуб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, представлені не тільки суб’єктом, але й суб’єктивною стороною, що відображає ставлення суб’єкта до суспільно небезпечного діяння, що ним вчиняється.

Слід зазначити, що суспільно небезпечне діяння складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України, може характеризуватися двома формами: 1) порушенням правил безпеки дорожнього руху та 2) порушенням правил експлуатації транспортного засобу, а тому є доречним дослідити суб’єктивну сторону зазначеного складу злочину окремо за кожною формою діяння як складової частини об’єктивної сторони складу злочину. Отже, що стосується суб’єктивної сторони порушення правил дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків, то, в даному випадку, на наш погляд, діяння може вчинюватись суб’єктом злочину лише з прямим умислом. Що стосується суб’єктивної сторони порушення правил експлуатації транспортного засобу, що призвело до тяжких наслідків, то, в даному випадку, на наш погляд, діяння може вчинюватись суб’єктом злочину як умисно, так і з необережності.

Отже, проведений аналіз суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України та його складових елементів дає можливість зробити висновок про те, що суб’єктивна сторона порушення правил дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків може вчинюватись суб’єктом злочину лише з прямим умислом. Ставлення винної особи до наслідків у даному випадку характеризуватиметься тільки необережністю. У свою чергу, суб’єктивна сторона порушення правил експлуатації транспортного засобу, що призвело до тяжких наслідків характеризується умислом або необережністю стосовно самого діяння, а ставлення до суспільно небезпечних наслідків, що настали, може виражатися двома формами: 1) при умисному скоєнні діяння – злочинною самовпевненістю; 2) при скоєнні діяння з необережності – злочинною недбалістю.

Категорія: Pravo | Додав: advocate (2016-09-08)
Переглядів: 307 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Legal Аssistance© м. Хмельницький вул. Соборна, 11       тел.: 70-80-49, 0971949984