Роль і місце гуманітарної інтервенції при вирішенні міжнародних конфліктів

   У сучасній обстановці глобальної дестабілізації у світі та в Україні зокрема (Крим, Донбас), актуалізуються питання щодо відповідності нормам міжнародного права гуманітарної інтервенції як явища. Поширеною на сьогоднішній день є думка про те, що міжнародні гуманітарні засоби є всього лише вигадкою юристів для правового обгрунтування зовнішньої агресії. Так, часто трапляються випадки, коли гуманітарна інтервенція в певну країну призводить до ще більшої гуманітарної катастрофи, ніж вона була до початку здійснення гуманітарної інтервенції. Часто певні уряди та керівництво міжнародних організацій змішують поняття «гуманітарна допомога» та «гуманітарна інтервенція», що призводить до невірного тлумачення норм міжнародного права та їх застосування. Така ситуація є неприпустимою, оскільки сприяє зростанню рівня військової злочинності під прикриттям надання примусової гуманітарної допомоги або здійснення гуманітарної інтервенції. Особливо важливою проблема законності гуманітарної інтервенції постає в сучасний період, коли Російська Федерація без погодження з офіційними структурами ОБСЄ, української влади та під прикриттям, так званої, «гуманітарної допомоги» напрявляє колони боєприпасів та важкої броньованої техніки на Донбас, чим ще більше розпалює конфлікт в Україні. Дослідження міжнародно-правових основ міжнародних гуманітарних засобів, формування стійких напрямків діяльності державних структур в умовах здійснення гуманітарної інтервенції сприятиме входженню будь-якої проблемної гуманітарної ситуації в правове русло.

Неприпустимо використовувати міжнародні гуманітарні засоби для прикриття реального збройного конфлікту з метою задоволення чиїхось геополітичних інтересів.

Сьогодні гуманітарна інтервенція тлумачиться як застосування військової сили проти іноземної держави (звичайно без дозволу офіційної влади держави) задля запобігання ймовірної гуманітарної катастрофи або геноциду (етнічних чисток) місцевого населення. Гуманітарна інтервенція не може включати наступні дії:

• миротворчі операції, під егідою ООН за згодою держави, на території якої вони здійснюються;
• військові акції з дозволу законного уряду (включаючи ті, що передбачені міжнародними угодами);
• військові операції, що проводяться державою з метою порятунку своїх громадян за кордоном;
• інші дії примусового характеру, не включають використання збройної сили.

Сучасна концепція «гуманітарної інтервенції» вперше була запропонувана Генеральним секретарем ООН Кофі Аннаном у 1999 році. Тоді, гуманітарна інтервенція була визначена, як використання однією державою військової сили проти іншої держави у випадку якщо метою даної військової акції є припинення грубих порушень прав людини, етнічних чисток та геноциду. Насьогодні відсутній жодний міжнародний стандарт або юридичне визначення гуманітарної інтервенції, що і викликає проблеми у тлумаченні тих чи інших гуманітарних дій згідно норм міжнародного права. Цим і зумовлена актуальність обраної теми дипломної роботи: «Роль і місце гуманітарної інтервенції при вирішенні міжнародних конфліктів».

Науковці, що досліджують особливості здійснення гуманітарних інтервенцій розглядають перш за все правові та етичні аспекти гуманітарної інтервенції (Сирота Н.М., Неронова А.В., Пастухова Л.В. та ін.). Проте на сьогоднішній день особливого значення набуває проблематика виявлення ролі та місця гуманітарної інтервенції при вирішенні міжнародних конфліктів.

Під гуманітарною інтервенцією часто розуміються військові операції одних держав на території інших без згоди їх урядів з метою запобігання або припинення масштабних порушень прав людини, особливо права на життя, подальшої підтримки стабільності і встановлення демократичних норм правління. В період холодної війни операції накшталт гуманітарних інтервенцій майже не мали місця зважаючи на протистояння двох блоків, що знаходилися в стані перманентної конфронтації, взаємних погроз та гонки озброєнь.

Гуманітарні інтервенції стали можливими в умовах розмивання кордонів між внутрішнім і зовнішнім у життя соціумів, посилення щільності виробничих, торгівельних, фінансових і інформаційних зв’язків між державами. Концепція гуманітарної інтервенції грунтується на домінуючій в суспільній думці ідеї пріоритету прав особи над інтересами соціуму і правами держави.

Завдяки концепції гуманітарної інтервенції сучасна політична думка впритул підійшла до ідеї про те, що порушення прав особи може ставити під питання легітимність державного суверенітету. У ситуаціях, коли насильство над місцевим населенням, релігійні і етнічні чистки створюють загрозу його праву на життя, країни-учасники гуманітарних інтервенцій стають гарантами дотримання прав особи в чужій країні. Метою такої інтервенції є не військова перемога, а створення основ правового порядку.

Досить часто гуманітарні інтервенцї призводять до негативних результатів. Так, в результаті військових операцій у Іраку гуманітарна ситуація не покращала, не було навіть забезпечено відносний спокій. В певних випадках учасниками гуманітарних інтервенцій ставили завдання досягнення власних геополітичних цілей і втілення сценаріїв втручання в справи інших країн. Прикладом успішного втручання світової спільноти в гуманітарних цілях може бути визнане врегулювання конфлікту в суданській провінції Дарфур. Під тиском світової спільноти уряд Судану і Суданський визвольний рух в 2006 р. підписали мирну угоду, що призвело до відносного покращення ситуації з правами людини та забезпечення суспільного порядку.

За результатами сучасної практики складається враження, що детальна регламентація процедури здійснення гуманітарної інтервенції на сьогоднішній день невигідна ключовим світовим державам. Країни, що можуть стати об’єктом гуманітарної інтервенції (та їх режими), стурбовані потенційною загрозою такої перспективи. Країни, що можуть втілити гуманітарну інтервенцію, не бажають обмежувати свої геополітичні можливості нормативними рамками, а часто – брати на себе зобов’язання в певних визначених випадках втручатися у внутрішній конфлікт певної країни, ситуація в якій цілком відповідає певним формальним рамкам, що визначають необхідність гуманітарної інтервенції (геноцид, етнічні чистки та ін.).

До кінця не з’ясованим залишається питання щодо інстанції, що дає санкцію на військове втручання з метою захисту людей. Більшість міжнародних експертів наполягають на прерогативі Ради Безпеки ООН. Мають рацію ті, хто говорить про недосконалість сучасної системи ухвалення рішень на міжнародному рівні, про бюрократизм і неповороткість структур ООН, про архаїчність самої Організації Об’єднаних Націй. Враховуючи це, не дуже розумно наполягати обов’язковості санкції Ради Безпеки ООН як обов’язковій умові гуманітарної інтервенції. Дана санкція (дозвіл), безумовно, бажана, проте в терміновій ситуації, багатоденне (якщо не багатомісячне) очікування погодженого рішення з Нью-Йорка може призвести до настання повномасштабної гуманітарної катастрофи і хаосу на території неспроможної держави.

У сучасній міжнародно-правовій науковій думці існують різні думки з приводу типів гуманітарної інтервенції, проте найчастіше виділяють: односторонні гуманітарні інтервенції, гуманітарні інтервенції під егідою ООН та гуманітарні інтервенції, що здійснюються регіональними міжнародними організаціями.

Юридичною підставою для здійснення гуманітарної інтервенції в рамках ООН є ст.42 Статуту, що передбачає можливість застосування примусових заходів збройного характеру у випадку встановлення Радбезом ООН факту загрози міжнародного миру в сенсі ст.39, якщо передбачені ст.41 невоєнні заходи виявились або можуть виявитись неефективними. Збройному втручанню можуть також передувати тимчасові заходи, передбачені ст.40 Статуту ООН.

Для вирішення колізії між базовими принципами міжнародного права – забезпеченням суверенітету держав і захисту прав людини, на наш погляд, було б продуктивно:

1.      визнання на міжнародно-правовому рівні права держав або коаліцій застосовувати силу для запобігання гуманітарним катастрофам в третіх країнах у зв’язку з масовими порушеннями прав людини без санкції ООН, сформулювавши чіткі умови такого втручання, які б визнавалися усією світовою спільнотою;

2.      зміна правил ухвалення рішень щодо гуманітарної інтервенції в Радбезі ООН, наприклад, шляхом відміни права вето при голосуванні;

3.      винесення найбільш складних питань на розгляд надзвичайних спеціальних сесій Генеральної Асамблеї ООН.

5. Світовій спільноті належить чітко визначити зміст міжнародно-правових дефініцій: «гуманітарна інтервенція» і «відповідальність за захист», знайти юридичні відповіді на наступні питання: що таке «гуманітарна катастрофа» і хто має право кваліфікувати ситуацію як «гуманітарну катастрофу»; хто повинен приймати вирішення про ту або іншу форму втручання у внутрішні справи суверенних держав з гуманітарних підстав; хто зможе гарантувати, що «гуманітарна інтервенція» не була б використана як прикриття корисливих геополітичних і геоекономічних інтересів держав, що її здійснюють; як виключити або мінімізувати шкоду цивільному населенню країни, в справи якої здійснюється «втручання з гуманітарних причин»; як забезпечити універсальність вживання принципу «гуманітарного втручання».