Кримінально-правова норма права – загальнообов’язкове, формально-визначене (як правило у Кримінальному кодексі) правило поведінки (як правило правила санкції), встановлене державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру відповідальності за вчинення кримінально-караного злочину, забезпечується всіма заходами примусу. Поділ кримінально-правових норм на види можна здійснювати залежно від різних ознак (факторів), що відіграють роль критеріїв класифікації. Він можливий за основними сферами регулювання суспільних відносин, за їхнім місцем у механізмі реалізації кримінальної відповідальності, за юридичною чинністю, за структурними особливостями, за межами дії, за специфікою впливу, за методом правового регулювання тощо. Класифікація за кожною з таких підстав виправдана певними науковими і практичними розуміннями.

Виділяючи види норм права за тим чи іншим класифікаційним критерієм, варто спершу підкреслити суперечливість сучасного поділу правових норм на регулятивні і правоохоронні. Більш розгорнута класифікація поліляє кримінально-правові норми за функціями права на: регулятивні, охоронні, захисні. Такий поділ є принципово неприйнятним. Це пов’язано, перш за все, з тим, що право в цілому, в тому числі будь-яка його норма, є засобом регулювання суспільних відносин. І серед правових норм немає таких, які б не мали регулятивної властивості. У той же час кожна норма права «охороняє» ту систему правил поведінки і велінь, що міститься в її диспозиції, гіпотезі, у вказівці на суб’єктний склад чи на мету. Виділення як однієї з головних груп норм права так званих «охоронних норм» означає не що інше, як відрив санкцій правових норм від інших структурних елементів, проведення невиправданого вододілу між двома взаємозалежними – правовстановчи – ми (запобіжними) і забезпечувальними (відновлювальними) – відносинами, що упорядковуються органічно поєднаними елементами цілісної норми.

1. Кримінально-правова норма – це загальнообов’язкове державно-владний припис, що регулює кримінально-правові відносини і закріплене в КК. Норми кримінального права встановлюють, які суспільне небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини. Норми кримінального права – це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків.

2. Поділ кримінально-правових норм на види можна здійснювати залежно від різних ознак (факторів), що відіграють роль критеріїв класифікації. Він можливий за основними сферами регулювання суспільних відносин, за їхнім місцем у механізмі реалізації кримінальної відповідальності, за юридичною чинністю, за структурними особливостями, за межами дії, за специфікою впливу, за методом правового регулювання тощо. Класифікація за кожною з таких підстав виправдана певними науковими і практичними розуміннями.

Забороняючі норми встановлюють ознаки злочину та передбачають вид і міру покарання за його вчинення. Диспозиції і санкції таких норм виражені в статтях Особливої частини КК. В них виражене те специфічне, що є в кожному посяганні, що відрізняє його від усіх інших. Не встановивши, що діяння передбачене якоюсь забороняючою нормою, його не можна взагалі оцінювати з точки зору кримінального закону. Тому при кваліфікації неодмінно посилаються на статті кримінального закону, які виражають забороняючі кримінально-правові норми.

Роз’яснюючі норми в кримінальному праві є двох видів. Перші – це норми, виражені в статтях Загальної частини, які визначають межі чинності забороняючих та стимулюючих норм, дають визначення поняттям, які стосуються всіх чи більшості злочинів, називають ознаки окремих видів кримінального покарання. Другі – норми в статтях Особливої частини, які роз’яснюють зміст термінів і термінологічних зворотів, що стосуються окремих злочинів.

Стимулюючі норми кримінального права заохочують громадян до поведінки, бажаної для держави і суспільства. Одні з них містяться в статтях Загальної частини (норми про обставини, що усувають злочинність діяння, добровільну відмову, дієве каяття), інші – в статтях Особливої частини (норми про звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці).

3. Традиційно до структури будь-якої правової норми відносяться гіпотеза (в якій зазначається, за яких обставин норма вступить у дію), диспозиція (у якій формулюється правило поведінки, права і обов’язки) та санкція (у якій встановлюються заходи державного примусу, що застосовуються при її порушенні). На підставі вищевикладеного вище можна зробити такі висновки: 1) заходи кримінально-правового характеру, будучи реакцією держави на вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи діяння, зовні на нього схожого, знаходять свій вияв у відповідній кримінально-правовій нормі; 2) при з’ясуванні структури кримінально-правової норми необхідно виділяти і розрізняти структуру норми-припису і структуру логічної норми; лише при паралельній характеристиці і елементів логічної норми, і елементів норм-приписів можна забезпечити всебічний аналіз змісту відповідної кримінально-правової норми; при цьому не слід абсолютизувати кожний із вказаних підходів і уявляти двоелементну або трьохелементну структуру у виді єдиної і тільки можливої; 3) сутність будь-якої кримінально-правової норми не може бути з’ясована без поділу норм на норми Загальної та Особливої частини.

4. Ми пропонуємо виділяти наступну конкуренцію кримінально-правових норм: 1) загальної та спеціальної норм, де відбувається підпорядкування за обсягом; 2) частини і цілого, де відбувається підпорядкування за змістом; 3) спеціальних норм, де відсутнє підпорядкування між конкуруючими спеціальними нормами, але таке підпорядкування існує між кожною з них із єдиною загальною нормою.