Цивільне процесуальне право: поняття, предмет та метод

  Сьогодні, в багатьох галузях національного законодавства, у зв'язку з проведенням правової і судової реформи, була виконана велика кодифікаційна робота. Не виключенням в цьому сенсі стало і цивільне процесуальне право, основним питанням якого виступає новий цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України), що набрав чинності 1 вересня 2005 року. На відміну від ЦПК 1963р., він містить в собі ряд нововведень, які вже зараз викликають певні дискусії, що є підставою для проведення відповідних досліджень.

Розкриття поняття «Джерело права» нерозривно пов'язане з розумінням самого права. І в цьому сенсі можна погодитися з Г.В. Мальцевим, який не так давно констатував, що «відоме зауваження Канта про те, що юристи все ще шукають визначення права, залишається  справедливим і в наші дні». У свою чергу відомий вчений ­ юрист Н.М. Коркунов, звертав увагу на те, що з допомогою природи і характеру, а також –  уявлення про право, можна судити про природу і характері його джерел, і навпаки.

Як відомо, вироблено два основні підходи до розуміння права: «вузьконормативний» і «широкий». Дані підходи різні по своєму логічному змісту і одночасно схожі за своєю суттю. При вузьконормативному підході, що отримав в науці велику підтримку з боку Н.Г. Александрова, М.І. Байтіна, А.Я. Вишинського, Н.І. Матузова, П.Е. Недбайло, Ф. М. Раянова, І.С. Самощенко, P.O. Халфіной, А.Ф. Шебанова і інших учених, право розглядається як система норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають його волю.

Прибічниками широкого підходу, такими як В.П. Казімірчук, Д.А. Керімов, Р.З. Лівшиц, Г.В. Мальцев, Л.С. Мамут, В.С. Нерсесянц, С.Ф. Кечекьян, А.А. Піонтковський, А.Л. Стальгевіч, В.А. Туманів, Л.С. Явіч і іншими, вівся пошук нового розуміння права, що відповідає реальній дійсності, яка сприяла б виробленню відповідного визначення. Окрім норм права, в загальне поняття права тут включалися правосвідомість, правовідносини і інше.

Отже, в даному підході представлялося не зовсім правильним відносити до джерел права лише нормативно­правові акти. Особливу увагу широкий підхід придбав сьогодні, коли у зв'язку з проголошенням принципу верховенства права, вказуючи на пріоритет права перед державою, очевидна необгрунтованість позиції, при якій право разом з його  зовнішніми формами зумовлюється виключно волею держави, а джерело права, відповідно, розглядається як сукупність певних способів встановлення правил поведінки, правова сила якої забезпечується державою.

Поняття джерела цивільного процесуального права розкривалося переважно з формально юридичної точки зору, не завжди включаючи необхідні і властиві лише йому елементи. Так, наприклад, під джерелами цивільного процесуального права, в загальному вигляді, розумілася зовнішня форма вираження і закріплення цивільно­процесуальних норм. З одного боку, джерелами називають сукупність нормативно­правових актів, які регулюють судочинство по цивільних справах, порядок діяльності суддів, сторін, третіх осіб, їх представників і інших учасників процесу, з іншої – джерела права ототожнювалися з процесуальними нормами, які знаходилися в тих або інших нормативних актах.

Так, термін джерело права характеризується наявністю певних ознак, які в цілому збігаються з ознаками джерел цивільного процесуального права. Сюди, наприклад, можна віднести такі ознаки, як визначення і закріплення джерела права відповідним органом в межах його компетенції, особливий порядок вступу в законну силу, офіційний характер і обов'язковість для виконання, спрямованість на регулювання суспільних відносин, наявність певних реквізитів і інше.

До спеціальних ознак можна віднести: 1) забезпечення регулювання цивільно­процесуальних відносин; 2) джерела цивільно­процесуального права, які є зовнішнім проявом цивільно­процесуальних норм, які виражаються у формі позитивного права, –  Конституція України, ЦПК України, Закони України, міжнародні договори України, ратифіковані Верховною Радою України та інші; 3) прийняття у встановленому законом порядку, з дотриманням спеціальної процедури; 4) розміщення у визначеній органічній системі, де вони знаходяться між собою в ієрархічних, функціональних, структурних і генетичних зв'язках.

Цивільне процесуальне право, на відміну від інших галузей права, які грунтуються на принципі: дозволено все, що не заборонене законом, виходить з принципу: дозволене те, що передбачено законом, тому і регулювання цивільно­процесуальних відносин здійснюється меншою кількістю джерел. Виходячи з цього, джерелами цивільного процесуального права є безпосередньо нормативно­правові акти, перелік яких міститься в статті 2 ЦПК України: Конституції України, ЦПК України, міжнародних договорах, ратифіковані Верховною Радою України, Закон України «Про міжнародне приватне право» і інші закони.

Таким чином, джерелом цивільного процесуального права є офіційні зовнішні форми вираження (об'єктивування) процесуальних норм, які регулюють (встановлюють, змінюють, припиняють) стосунки у сфері цивільного судочинства, в результаті їх закріплення (визначення, встановлення) вищими (уповноваженими на те) органами державної влади.

Отже, виділення загальних і спеціальних ознак властивих ЦПК дозволить: виділити і класифікувати джерела цивільного процесуального права; збудувати їх в певній системі; визначити функціональне значення кожного з них у сфері регулювання цивільно-процесуальних відносин; з'ясувати значення міжнародно­правового договору України, в системі джерел цивільно­процесуального права; визначити правову природу вирішень Конституційного Суду України, а також їх місце в системі джерел цивільно­процесуального права; розробити і обгрунтувати пропозиції і рекомендації, направлені на удосконалення цивільного процесуального законодавства і практики його вживання та інше.