Порівняльний аналіз регулювання земельних відносин в Україні та в країнах Східної Європи

  Руйнівна криза в соціально-економічній сфері української держави, пов’язана із військовими діями на Сході України та відсутність організаційно-правової стратегії подолання кризових явищ зумовлює необхідність пошуку нормативно-правових шляхів стимулювання розвитку національної економіки та суспільства. Україна здавна була і сьогодні залишиється одним з провідних гравців на світовому ринку сільськогосподарської продукції. На фоні загального падіння ВВП саме аграрний сектор показує постійне зростання і дає надію для економічної стабілізації нашої держави. Проте, застарілість нормативно-правової бази, що регулює земельні правовідносини, її загальна неузгодженність не сприяють інвестиціям у аграрний сектор.

Вступ України до СОТ, ратифікація Угоди про асоціацію з ЄС підіймає питання адаптації земельного законодавства України до світових та європейських вимог на новий рівень. Ймовірний у майбутньому вступ України до Європейського співтовариства актуалізує питання завершення земельної реформи в Україні, створення повноцінного ринку землі сільськогосподарського призначення. Адже у ЄС, куди так поспішає Україна, земля є товаром з майже вільним обігом. І дійсно, міжнародні та європейські інвестори лише тоді повноцінно вкладатимуть свої ресурси у розвиток агромпромислового комплексу України, коли відчуватимуть захищенність своїх активів, в тому числі й інститутом приватної власності на землю.

Проте, стрімке скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення може викликати незадоволення широких мас сільського населення насамперед через історичні причини. Так, довгий історичний період часу український селянин фактично не був власником на своїй українській землі. Тому, вільний продаж земель гіпотетично може призвести до швидкого викупу іноземними або фіктивними українськими компаніями більшості земельних угідь. З іншої сторони, постійне продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення дозволило сформувати механізм тіньового перерозподілу прав власності на земельні ділянки. Так, сьогодні поширення дістали тіньові схеми щодо земель сільськогосподарського призначення.

Саме тому під час завершення земельної реформи формуванням повноцінного ринку землі слід враховувати позитивний досвід зарубіжних країн, особливо країн Східної Європи, що входили до, так званого, соціалістичного табору, та які ефективно подолали всі проблеми на шляху до створення ринку землі.

Країни Східної Європи майже водночас взяли курс на відновлення приватної власності на землю, становлення нових форм господарювання. У цілому стратегія перетворення земельних відносин орієнтована на ринкову концепцію, на перевірену світовою практикою модель із переважаючим приватним землеволодінням. Найважливішими особливостями аграрних перетворень у Східно-європейських країнах є їх комплексний характер, підпорядкованість еколого-економічним інтересам селянина, активна підтримка органів державної влади.

Отже, в країнах Східної і Центральної Європи ринок землі функціонує, причому його становлення відбулося в короткі строки і при активній ролі держави. Розвиток ринку землі сприяє підвищенню родючості ґрунтів, екологобезпечному її використанню.

В Україні орендні відносини зайняли домінуючу позицію в сільському господарстві. Орендовані землі зараз охоплюють близько 85% сільськогосподарських угідь. Більшість селян реалізує своє право на землю за допомогою орендних відносин з новоствореними агроформуваннями та селянськими (фермерськими) господарствами.

Таким чином, питання щодо запровадження ринку сільськогосподарських земель в Україні та його наслідки для економіки країни, з огляду на сучасний стан розвитку українського села, вимагають застосування адекватних методів для їх вирішення, що мають враховувати як вітчизняний, так і зарубіжний досвід. Насамперед, слід з’ясувати, якою буде майбутня модель розвитку сільського господарства, яким формам аграрних підприємств надаватиметься перевага. Залежно від цього будуть визначені шляхи й методи подальших земельних перетворень в Україні. Світовий досвід свідчить про існування різноманітних моделей земельних відносин, які можуть бути ефективними, якщо відповідають національним інтересам і потребам країни.

Регулювання земельних відносин розглядається в ЄС в більшій мірі в контексті охорони ґрунтів. Відповідні акти законодавства можна знайти й в інших розділах – зокрема, «сільське господарство», «охорона здоров’я», «транспорт» тощо. Отже, окремо про земельне законодавство ЄС не йдеться, а значить Україна має більше уваги приділяти саме охороні земель та навколишнього середовища в цілому. Адаптація законодавства України у сфері правової охорони якісного стану земель до законодавства ЄС повинна відбуватися з урахуванням основних принципів ЄС у зазначеній сфері, а саме: принципу високого рівня охорони навколишнього середовища, в тому числі й земель; принципу застереження; принципу превентивних дій по охороні земель; принципу усунення джерел істотної шкоди довкіллю; принципу «забруднювач платить». (ст. 174 Договору про заснування Європейської Спільноти).

Підписання Угоди про Асоціацію між Україною з ЄС актуалізувало питання кооперації та інтеграції особистих селянських господарств як передумови підвищення їх конкурентоспроможності і виходу на європейський ринок. Серйозною проблемою залишається зайнятість та бідність на селі, деградація соціальної сфери, повільний розвиток інфраструктури та недостатня державна підтримка сільських територій. Отже, на шляху адаптації норм земельного законодавства до законодавства ЄС вже прийнято чимало нормативно-правових актів і ще більше їх необхідно прийняти, узгоджуючи при цьому з нині діючими.

Отже, ефективний, конструктивний для економіки ринок землі в Україні буде можливим тільки тоді, коли аграрій стане його активним учасником. Метою формування ринку земель сільськогосподарського призначення має стати перехід земель цієї категорії до найбільш ефективних і раціональних землевласників і землекористувачів. У зв’язку з цим потрібно зосередитись на підвищенні культури земельних відносин через стимулювання кооперування, вдосконалення орендних відносин та поширення заставних операцій.

На нашу думку, не варто поспішати зі зняттям мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення і впровадженням ринку землі навіть після прийняття відповідних законів про землю, в яких взято до уваги досвід зарубіжних країн. Формування цивілізованого земельного ринку в Україні має відбутися еволюційним шляхом, у міру формування його основних елементів, а саме: створення відповідної правової бази; наявності землі як об’єкта купівлі-продажу; наявності потенційних продавців земельних ділянок та платоспроможних покупців; створення необхідної ринкової інфраструктури; запровадження організаційно-правового механізму функціонування цивілізованого земельного ринку; запровадження механізму державного регулювання земельного ринку.