Розгляд спорів господарськими судами України

   В умовах переходу нашої держави до ринкової економіки існує нагальна потреба у внесенні кардинальних змін до механізму забезпечення правового контролю у господарській сфері. Перш за все це стосується засобів захисту прав суб’єктів господарської діяльності. Важливим є створення та втілення в життя такої моделі господарського судочинства, яка буде спроможна виконувати функції забезпечення законності та поваги до суб’єктивних прав, гарантувати правову захищеність господарюючих суб’єктів.

Судова форма захисту є однією з гарантій, передбачених у Конституції України. Судовими органами, що мають завданням розв’язувати господарські спори, які виникають між суб’єктами господарської діяльності, є система господарських судів України. Постійний та систематичний розвиток норм матеріального права неминуче спричиняє адаптацію процесуальних норм. Формування ефективного, відповідного потребам економіки правового регулювання є одним із найважливіших завдань правотворчості, оскільки саме таке правове регулювання здатне забезпечити вирішення економічних спорів. Цілком динамічний розвиток підприємницької сфери сучасної України потребує створення ефективної юрисдикційної системи «економічного» правосуддя з відповідним процесуально-правовим оформленням. Діяльність господарських судів наразі є важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення в господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб’єктів господарювання і спрямовують їх діяльність у правове поле.

На сьогоднішній день недовіра до судів зовсім не ефемерне явище, про що свідчать численні дослідження. Втрати від слабкої судової системи важко переоцінити. Недовіра до судів і суддів у суспільстві робить країну менш безпечною, біднішою, підриває ефективність роботи уряду і легітимність влади загалом. По-перше, люди, які не знаходять захисту в суді шукають інших шляхів для вирішення своїх питань. Чим меншою є суспільна користь від діяльності судової системи, тим більш поширеним є насильство та соціальна напруга. По-друге, від авторитету судової гілки влади напряму залежить довіра інвесторів, а отже і кількість інвестицій. Без інвестицій майже неможливо забезпечити стале зростання економіки, подолання бідності та стимулювання підприємницької ініціативи. По-третє, ефективний та незалежний суд має вирішальне значення для забезпечення ефективності держави та легітимності державної влади. Поганий корумпований суд формує негативне ставлення до влади в цілому, руйнує поняття соціальної справедливості. А у випадку України недореформованість судової гілки влади залишається однією з головних перепон для розвитку стійких демократичних інститутів та подальшої європейської інтеграції. До сьогодні жодних стратегічних цілей, крім корпоративних, в ході судової реформи наразі досягнуто не було. Судова влада досі не отримала законодавчих гарантій власної незалежності від законодавчої і виконавчої влад, не було створено стимулів для відновлення авторитету і довіри до суду і суддів в суспільстві, не створено простої і дійової системи органів суддівського самоврядування, нівельовано статус Верховного Суду України як найвищого судового органу.

Питання діяльності господарських судів досліджували Д. М. Притика, О. А. Беляневич, М. Й Штефан, В. І. Потапенко, Л. М. Ніколенко та інші вчені. Окремі питання розвитку господарського процесуального законодавства та впливу на його розвиток матеріально правових актів досліджували такі вчені, як І. В. Єршова, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та інші. Незважаючи на велику кількість наукових праць, все ж таки залишається ціла низка невизначеностей щодо окремих питань предмета дослідження. Наприклад, як показує судова практика, в Україні є проблемні питання щодо вирішення деяких категорій справ. Така проблема пов’язана з тим, що в законодавстві України наявна розмитість підвідомчості, що дозволяє здійснювати різне тлумачення відповідних положень. Одним з таких прикладів є конкуренція адміністративної та господарської підвідомчості. На практиці виникають різні випадки, що свідчать про невизначеність законодавця з відповідного питання. Відомі непоодинокі випадки, коли адміністративний чи господарський суд відмовляє у відкритті провадження, посилаючись на те, що відповідний спір потрібно розглядати в порядку господарського чи адміністративного судочинства, хоча такий спір є підвідомчим відповідному суду. Існують випадки, коли і адміністративний, і господарський суд може розглядати одні й ті ж самі справи.

Господарський процес – це сукупність правових норм, які регулюють досудовий порядок урегулювання господарських спорів; порядок здійснення правосуддя в спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів, при їх виконанні та на інших підставах, передбачених чинним законодавством; регламентує порядок визнання недійсними актів на умовах, зазначених у законодавстві; визначає порядок провадження у справах про банкрутство тощо особливими, притаманними йому методами.

Зараз в Україні діють спеціалізовані суди, серед яких − господарські суди, які розглядають комерційні суперечки, справи про банкрутство, а також адміністративні суди, які спеціалізуються на розгляді суперечок із органами влади. Господарські суди було сформовано на базі арбітражних судів УРСР у 1991 році, які отримали право здійснювати правосуддя в господарських правовідносинах як спеціалізованої судової установи. Існування та розвиток господарського судочинства є виправданим, оскільки спеціалізація судових органів дозволяє отримувати якісніше правосуддя.

Серед позитивних фактів, які підтверджують важливість існування господарського судочинства можна виокремити наступні: висока якість правосуддя, дотримання процесуальних строків, зручність правосуддя та впровадження інноваційніх технологій.

Після підписання Угоди про асоціацію з ЄС Україна взяла на себе зобов’язання реформувати судову систему. Однак без внесення змін у Конституцію України зробити це неможливо. Саме внесення змін у Основний Закон і судова реформа повинні розроблятися паралельно. Суддя, який розглядає деякі категорії господарських справ, має володіти не лише знаннями з права – він повинен розумітися в бухгалтерії, фінансах, аудиті тощо. Причому стає все більше складних з точки зору тлумачення норм права справ, та ще й за участі іноземних компаній, тому суддя повинен на певному рівні володіти міжнародною економічною освітою, розуміти наслідки прийнятих рішень. Він має також розуміти, як розгляд і вирішення подібних спорів відбуваються у світовій практиці. Те, що господарські суди працюють у кращих умовах, ніж інші суди, жодним чином не може бути обґрунтуванням необхідності їх ліквідації. Невідоме жодне науково-економічне обґрунтування на користь ліквідації господарських судів, яке було б доведене до суспільства. Виникає відчуття, що реформування в частині ліквідації господарських судів, свідомо чи ні, але спрямоване лише на перепорядкування розгляду господарських справ. Іншого логічного пояснення я поки що не бачу. Проте переконаний, що як тільки у країні налагодиться ситуація (сподіваюсь, що це станеться найближчим часом), кількість господарських спорів збільшиться, і буде дуже прикро, якщо тоді знову постануть питання щодо відновлення органу судової влади, здатного ефективно і своєчасно їх розглядати.

Питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею, якому вона була передана у порядку, встановленому ч. 3 ст. 2-1 ГПК України. Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору, якщо вони є заявниками, не пізніше трьох днів з дня надходження заяви.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.

Традиційно в науці судовий розгляд кваліфікується як стадія процесу. Зважаючи на значення та обсяг судового розгляду, такі твердження не викликають сумніву. Однак вважаємо, що місце судового розгляду в структурі господарського процесу має визначатися більш зважено, з урахуванням співвідношення з іншими складовими частинами. Так, самостійність таких частин процесу, як порушення справи (провадження), підготовка справи до розгляду не отримує однозначної оцінки.

Специфіка стадії розгляду в суді першої інстанції значною мірою відображається на функціональному призначенні її основного етапу. Адже саме в суді першої інстанції відбувається встановлення фактичних обставин справи, відповідно, усі етапи цієї стадії спрямовані на виконання відповідної мети. Тому важливе значення для характеристики функціонального призначення етапу судового розгляду у суді першої інстанції має спрямованість процесуальної діяльності на з’ясування фактичних обставин справи шляхом дослідження засобів доказування. Правове регулювання вирішення господарських спорів у судах першої інстанції відображено у Розділі ХІ ГПК України.

Рішення господарського суду по конкретній справі – це перш за все акт, яким владно підтверджується наявність або відсутність спірних правовідносин, його конкретний зміст, і таким чином спірне правовідношення перетворюється на безспірне, яке підлягає примусовому виконанню. Саме з моменту винесення рішення господарського суду та набрання ним законної сили можливість примусового здійснення суб’єктивного права, підтвердженого судом, перетворюється на дійсність. Матеріально-правові наслідки рішення господарського суду наступають внаслідок того, що рішення санкціонує конкретне відношення, абстрактне вираження якого надана в нормі права. Якщо позов задовольняється, то право, оспорюване відповідачем, підлягає примусовому здійсненню. Якщо ж у позові відмовлено, то відповідач звільняється від обов’язку, виконання якої вимагав позивач. Тим самим рішення господарського суду перешкоджає новій спробі позивача домогтися примусового виконання обов’язку.

Відповідно ст. 4 та ст. 82 ГПК України, рішення суду викладається у письмовій формі, підписується суддею, який розглянув справу, в разі колегіального складу суду рішення підписується всіма суддями, що розглядали справу в складі колегії суддів. Зміст або структура судового рішення має нормативне закріплення у ст. 84 ГПК України.

Без повного перезавантаження судової влади у вигляді індивідуальної переатестації усіх суддів говорити про зміцнення незалежності суддів безглуздо. Дуже важко, а іноді й неможливо, зміцнити незалежність особи, яка залежна від своєї неналежної професійності, недоброчесності, психологічних впливів, має низький поріг самостійності і впевненості у собі та своїх діях.