Проблема правового регулювання амністії в Україні вже довгий час хвилюють як науковців, так і практичних працівників. Звертають увагу на ці проблеми й політики. Події останніх років є яскравим свідченням цього: до законодавства про амністію вносяться зміни; певні категорії осіб та, власне, окремі особи звільняються від відбування покарання на підставі актів амністії тощо. Особливо це стосується подій навколо Євромайдану та АТО. Так, останнім часом прийнято декілька змін до законодавства про амністію щодо категорій осіб, що були очасниками масових заворушень в Києві та в зоні проведення АТО.

Цікавим також є нещодавне введення в законодавство про амністію поняття «індивідуальна амністія» та застосування амністії до конкретно визначених осіб, що є новелою в правовому регулюванні та застосуванні інституту амністії в Україні.

Дослідженню інституту амністії в Україні присвячено роботи М.С. Школи, О.А. Губської, Б.М. Телефанка, О.В. Чепелюк, О.Г. Шила, С.Б. Фоміна та ін. Однак аналіз монографічних робіт та наукової періодики щодо новел в законодавстві України про амністію показав, що на сучасному етапі ці аспекти правового регулювання та застосування інституту амністії в Україні потребують ґрунтовного аналізу.

Сучасні тенденції кримінально-правового впливу на злочинність характеризуються наявністю та застосуванням широкого спектра заходів некарального характеру, особливе місце серед яких, з огляду на виняткову політико-правову природу та значну масовість, посідає амністія [18, с. 76].

Амністія протягом свого історичного розвитку та становлення вважалася традиційним проявом гуманізму в кримінальному законодавстві. історія розвитку кримінального законодавства знає чимало випадків та підстав, коли незважаючи на факт вчинення злочину, держава прощала особі вчинене і не притягала її до кримінальної відповідальності.

На сучасному етапі розвитку держави ядром інституту амністії є конституційно-правові норми, що характеризують амністію як акт державної влади, що виражає фундаментальні принципи державності – милосердя та гуманізм. Амністія є не кримінально-правовим, а конституційно-правовим способом припинення юридичного переслідування та покарання [15, с. 116].

Ведучим мотивом застосування амністії в Україні, незважаючи на тривале замовчування цього факту, традиційно залишалося подолання проблеми переповнення закладів та установ кримінально-виконавчої системи. Завдяки процесам демократизації українського суспільства, курсу на інтеграцію у європейський та світовий простір стали можливими також підняття проблеми додержання у цих установах прав людини і розгляд амністії як фактора її часткового подолання стосовно засуджених до позбавлення волі та осіб, відносно яких застосовано запобіжний захід у виді утримання під вартою. Крім розвантажувальних, деякі з амністій України виконували і політичні функції.

Розвантажувальна та політичні функції амністії не змінюють юридичної та соціальної сутності інституту, адже амністія була і залишається гуманним заходом по відношенню до осіб, які утримуються у закладах та установах кримінально-виконавчої системи України або підлягають кримінальному переслідуванню.

Розвантажувальна функція амністії як одного із заходів кримінально-правового впливу на злочинність характеризується комплексом негативних та позитивних факторів: з одного боку – це гуманність по відношенню до злочинців, яка реалізується в основному в межах підстав звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, з іншого – це певний криміногенний вплив на суспільство. Неможливість найближчим часом нейтралізації комплексу криміногенних факторів, які, зокрема, обумовлюють негативні характеристики злочинності проти власності, злочинності, пов’язаної з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інших злочинів проти здоров’я населення, злочинності проти життя та здоров’я особи і надалі визначатиме розвантажувальну функцію кримінальної юстиції в цілому та амністії, зокрема, що досить негативно впливатиме на процеси детермінації злочинності, сприятиме її відновленню [19, с. 55].

Амністія є одним з елементів державно-правової реакції на злочинність, хоча за характером вона не є каральним заходом. Яскраво виражений каральний нахил, що містить Кримінальний кодекс України, визначаючи центральний концепт в реагуванні на злочинність, не відповідає іншим концептуальним положенням кримінального законодавства, реаліям кримінально-правового впливу на злочинність. Це потребує вдосконалення ч. 2 ст. 1 КК України шляхом відображення в її змістові як засобів здійснення завдання кримінального кодексу, крім покарання, й інших заходів кримінально-правового впливу, некарального характеру, зокрема. Наведене положення засноване на порівняльному аналізові зарубіжного та національного кримінальних законодавств [2].

Значний науковий інтерес та важливе практичне значення у контексті дослідження концептуальних положень кримінально-правового впливу на злочинність та визначення місця і ролі амністії в системі такого реагування становить проблема підстав амністії.

Амністія протягом свого історичного розвитку та становлення вважалася традиційним проявом гуманізму в кримінальному законодавстві. історія розвитку кримінального законодавства знає чимало випадків та підстав, коли незважаючи на факт вчинення злочину, держава прощала особі вчинене і не притягала її до кримінальної відповідальності.

Амністія – це повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

У часовому полі амністія поширюється на злочини, вчинені до дня набрання чинності законом про амністію включно, і не поширюється на триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності законом про амністію.

Амністія має свою багатовікову історію, але як самостійний правовий інститут сформувалася у XIX столітті у Західній Європі. Амністія виникла ще у Стародавній Греції. Передумовами виникнення та застосування амністії були такі фактори: участь усіх громадян у політичному житті держави, постійна боротьба партій, заполітизованість правосуддя, відсутність стабільного і сильного уряду, загрози з боку зовнішніх ворогів, а також звичай остракізації. У Стародавньому Римі амністія разом із правом пройшла всі фази історичного розвитку держави. Виникнувши як релігійний інститут, вона поступово перетворилася на політично-правовий. Сучасні амністії у Франції мають політичний підтекст, часто розглядаються як вихід з різного роду критичних ситуацій.

Перші амністії радянської держави були спрямовані на досягнення цілей в напруженій політичній боротьбі, були заходами коригування кримінальної репресії. Під дію актів амністії, як правило, підпадали особи, які вчинили злочини проти радянської влади внаслідок малої свідомості та не представляли загрози радянській владі. Вороги революції не амністувалися.

Закон «Про застосування амністії в Україні» був прийнятий Верховною Радою України і підписаний Президентом України 01.10.1996 року. З того часу маємо вже другу його редакцію від 2011 року, із змінами та доповненнями у 2012, 2013 та двічі у 2014 роках. Закон №392 постійно змінюється, покращуючи умови для засуджених осіб. Дещо іншим і щоразу новим приймається кожен щорічний закон про амністію. Наприклад, Законом України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» від 27.02.2014 року, було вперше введено таку норму як «індивідуальна амністія». Таким чином статтю 1 Закону №392 доповнено частиною четвертою такого змісту: «Верховна Рада України вправі прийняти закон про амністію як щодо певної категорії осіб, так і щодо конкретно визначеної особи (індивідуальна амністія)». А у Прикінцевих положеннях даного закону застосовано повну індивідуальну амністію до 42 осіб, яких звільнено негайно з моменту набрання чинності цим Законом.

Поява в законодавстві поняття «індивідуальна амністія» та застосування амністії до конкретно визначених осіб об’єктивно викликані політичним протистоянням, на що прямо вказується в преамбулі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» від 27 лютого 2014 р. № 792-УІІ. Метою прийняття закону визнано «... недопущення політичних репресій і випадків застосування кримінальної юстиції для боротьби з політичними опонентами». У ч. 1 розділу II «Прикінцеві положення» закону вказано прізвища, імена, по батькові та дати народження осіб, до яких застосувалася «повна індивідуальна амністія».

Підсумовуючи, зазначимо, що «новели» законодавства України про амністію, передбаченні Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в’язнів» від 27 лютого 2014 р. № 792-VII у частині регламентування «індивідуальної амністії», застосування «повної індивідуальної амністії» тощо, не можна оцінити позитивно (при цьому ми не даємо оцінки необхідності звільнення «політичних в’язнів» від кримінальної відповідальності).