На сучасному етапі розвитку України адаптація національного банківського законодавства до норм європейського права особливо актуальна, що зумовлено низкою причин. По-перше, зміна законодавства пов’язана зі створенням відповідної правової бази для майбутнього вступу до Європейського Союзу; по-друге, адаптаційні процеси створюють підґрунтя для проведення реформ в банківській сфері, підвищення конкурентоспроможності банківської системи. Кризовий період 2008-2009 років характеризувався для світової  економіки, зокрема економіки нашої держави, значним спадом виробництва, зниженням рівня ділової активності, зайнятості населення та інвестування,  виявленням нових проблем неефективного регулювання економіки з боку держави та загалом зниженням суспільного добробуту населення. Криза торкнулась усіх секторів економіки, в тому числі і банківську сферу.

Банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентноздатності економіки. У результаті український банківський сектор не виконує ефективно своїх функцій, якими є:

  мобілізація грошових ресурсів на вклади від клієнтів;

  надання клієнтам позик і створення нових платіжних засобів;

  здійснення розрахунків між клієнтами.

Аналіз законодавства, що регулює правовідносини в сфері надання банківських послуг дає можливість виявити декілька проблем, вирішення яких сприятиме підвищенню ефективності правового регулювання надання банківських послуг. В сучасних умовах виникає необхідність удосконалення методів регулювання банківською діяльністю. Організації і методології банківського регулювання й нагляду в Україні притаманні численні проблеми нормативно-правового, інституціонального, інформаційно-аналітичного, кадрового характеру. Основна проблема банківського регулювання пов’язана з тим, що в Україні воно базується на формальних критеріях: поки вони дотримуються, Національний банк України не може зобов’язати будь-який банки здійснити так звані корегуючі заходи й привести свої послуги у відповідність до високих стандартів ведення банківського бізнесу. Проте, саме формальний характер критеріїв оцінки діяльності банків створює умови для їх адаптації практично до будь-яких регулятивних обмежень.

Функціонування національної банківської системи регулюється Конституцією України, численними законами, а також багатьма підзаконними нормативно-правовими актами. Однак, на даному етапі банківське законодавство України є вкрай заплутаним і таким, що не відрізняється логікою своєї побудови. Правові норми, що регулюють банківську діяльність, хаотично «розпорошені» по надзвичайно великому масиву нормативно-правових актів, що значно утруднює (а іноді й унеможливлює) їх практичне застосування. Цьому також сприяє дискреційний характер банківського регулювання в сфері застосування заходів впливу.

Своєчасне вирішення зазначених недоліків системи регулювання банківських установ України, на жаль, не здійснено, а, навпаки, призвело до тих втрат, яких зазнала сучасна економіка та банківська система як її складова. Як приклад, органи регулювання не змогли у достатній мірі ідентифікувати та зменшити системні ризики, що пов’язані з швидким зростанням обсягів кредитних послуг та збільшенням цін на активи, перш за все – на нерухомість.

Однією з проблем неефективності правового регулювання за фінансовим сектором є відсутність в Україні органу, який би відповідав за розробку політики фінансового сектора. Як наслідок, відсутність стратегії розвитку фінансового сектора, складовою якої є стратегія розвитку регулювання та нагляду. Незважаючи на значну кількість підтверджень позитивного впливу інституційної незалежності органів регулювання та нагляду за фінансовим сектором, законодавство України не містить відповідних норм та положень.

На відміну від країн Європейського Союзу (навіть країн Східної Європи, які нещодавно приєдналися до ЄС), посади вищих посадових осіб Національного банку України не є належним чином захищеними від політичного тиску через існування відповідних законодавчих інструментів.

Невирішеною проблемою залишається небажання банків надавати правдиву інформацію клієнтам про свій фінансовий стан, рівень ризику та наявність певних проблем, особливо це питання загострилося в період жорсткої конкуренції банків. Тому, насамперед, ця проблема повинна вирішуватися на державному рівні, саме змінами до чинних законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.

1. Вітчизняна банківська система має дворівневу побудову: на першому рівні – Національний банк України, на другому – інші банки. Провідне місце в банківській системі належить Національному банку України. Він покликаний провадити єдину політику в сфері грошового обігу, зміцнення національної грошової одиниці – гривні. На другому рівні банківської системи перебувають усі, крім Національного, інші банки, банки-нерезиденти, що мають зареєстровані у встановленому порядку філії (представництва) на території України, банківські об’єднання, а також інші установи.

Банк – це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи – юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів. Банки – це кредитно-фінансові установи, головне призначення яких акумулювати тимчасово вільні кошти підприємств, населення та бюджетних установ і надавати кредити своїм клієнтам та обслуговувати грошовий обіг.

Створення та діяльність банків здійснюється відповідно до наступних нормативно-правових актів: Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України «Про банки і банківську діяльністьі», «Про акціонерні товариства», «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», законодавства України про кооперацію, інших актів законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України. Однак визначальне місце в правовому регулюванні банківської діяльності належить, звичайно, спеціальним законам, зокрема, Законові України «Про банки і банківську діяльність» і Закону України «Про Національний банк України». Спеціальні банківські закони займають провідне місце в системі джерел права, що пояснюється такими ознаками: їх приймає тільки вищий представницький орган держави; вони мають вищу юридичну силу стосовно інших підзаконних нормативно-правових актів, що не мають суперечити законам; вони регулюють основоположні засади створення й діяльності банківських установ, проведення банківських операцій і побудови банківської системи держави; їх норми, основані на Конституції України, є первинними і мають бути деталізовані в підзаконних нормативно-правових актах (насамперед, актах НБУ); прийняття законів супроводжується дотриманням спеціальної законодавчої процесуальної процедури. Регулятивні (підзаконні нормативні) акти стосуються безпосередньо правил здійснення банківських операцій, що їх розробляють компетентні наглядові органи. Сюди можна віднести Постанови Кабінету Міністрів, Постанови Правління НБУ, Укази Президента. Приклади охоплюють і правила регулювання достатності капіталу; порядок формування обов’язкових резервів; правила здійснення валютних операцій тощо.

2. Однією з проблем банківського законодавства є його міжгалузевий характер, так як воно містить норми різних галузей права. Найбільшого значення тут набувають норми конституційного, адміністративного, цивільного та фінансового права. Водночас багатогранність самої банківської діяльності дає підстави включати до складу банківського законодавства ще й норми кримінального права (наприклад, кримінальна відповідальність за виготовлення, збут фальшивих грошей, цінних паперів та іноземної валюти або за порушення правил про валютні операції), цивільно-процесуального права (наприклад, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника або порядок стягнення коштів за виконавчими документами з установ, підприємств, організацій) та інших галузей права. Ураховуючи інтегративний характер банківського законодавства, його можна назвати комплексною галуззю законодавства, яка є окремою специфічною структурою в системі національного законодавства.

Іншою значною проблемою банківського законодавства є значний рівень підзаконного нормативно-правового регулювання банківських правовідносин. З іншої сторони, законів, що регулюють різні аспекти і питання банківської діяльності, – недостатньо. Недостатня кількість законів у банківській сфері пояснюється, з одної сторони, складною і повільною процедурою їх прийняття, а з іншої – тим, що банківські відносини надто динамічні. Це вимагає постійного внесення змін, спрямованих на вдосконалення зазначеної діяльності, що забезпечується оперативним прийняттям підзаконних нормативних актів. Таким чином, в банківському законодавстві наявна перевага відомчих підзаконних нормативно-правових актів.

Враховуючи вищенаведене, та з метою удосконалення банківського законодавства слід прийняти ряд законів з питань банківської справи. Зокрема: «Про комерційні банки», «Про банківський кредит», «Про кредитну установу», «Про Ощадний банк», «Про діяльність іноземних банків та банків з іноземним капіталом в Україні» та ін. Альтернативним варіантом вирішення проблем банківського законодавства вбачається об’єднання діючих та прогресивних банківських норм у єдиний кодифікований документ – Банківський кодекс України.

Кодифікація банківського законодавства посприяла б вирішенню наступних проблем: страхування депозитів та кредитів, організацію та порядок роботи банківської системи в особливий період, систему державного банківського аудиту, механізми реорганізації банків та ін.

3. Державна реєстрація юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, проводиться відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Таким чином, на відміну від звичайних господарських товариств, більшість з яких можуть починати фінансово-господарську діяльність одразу після державної реєстрації, банки, навіть зареєстровані належним чином, не мають права на здійснення банківських операцій без отримання відповідної ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність щодо залучення вкладів та інших коштів, які підлягають поверненню, і надання кредитів, а також вести рахунки.

Отже, згідно вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право відкривати на території України відокремлені структурні підрозділи (філії, представництва) та структурні одиниці (відділення, власні обмінні пункти).

4. До діяльності комерційних банків в Україні пред’являються ряд вимог:

  організаційно-правова форма – публічне акціонерне товариство або кооперативний банк;

  ліцензування діяльності;

  набуття статусу банку – з моменту його реєстрації у спеціальному порядку;

  спеціальні вимоги до засновників та учасників;

  особливі вимоги до створення банку з іноземним капіталом;

  спеціальні вимоги до статуту;

  вимоги до капіталу банку;

  обов’язковість додержання банком економічних нормативів;

  спеціальні вимоги щодо складу та компетенції органів банку;

  обов’язковість створення служби внутрішнього аудиту банку;

  ін. вимоги.

До банківських послуг належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

5. Банківська таємниця може розглядатися як об’єкт банківських правовідносин, при цьому відносин як між банком і клієнтом, так і за участю відповідних державних органів, визначених законом. Поняття банківської таємниці слід розглядати через призму такої правової категорії, як інформація. Разом з тим, не можна ототожнювати ці поняття. Інформація є елементом того правового режиму, за допомогою якого забезпечується збереження банківської таємниці.

Важливою проблемою є розкриття банківської таємниці, тобто правомірної передачі банками інформації, що становить банківську таємницю, у визначених Законом випадках. Підстави для отримання інформації, що містить банківську таємницю, а також вичерпний перелік органів, які мають на це право, передбачені ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність».