Докорінні реформи соціального та економічного життя в Україні, що зумовлені євроінтеграційними прагненнями нашої держави, не можуть не впливати на господарський оборот. В сфері господарювання відбувається поступовий перехід на європейські стандарти та норми, адже відкрита ринкова економіка просто змушена контактувати з ішими такими ж економіками, національні суб’єкти господарювання інтегруються у міжнародне господарство. Така інтеграція часто здійнюється на підставі господарських договорів між суб’єктами господарювання. На сьогоднішній день господароський договір є універсальними регулюючим засобом сучасних господарських правовідносин, адже національний законотворець просто не взмозі вчасно регулювати мінливі господарські правовідносини. З плином часу, розширюється суб’єктивний склад учасників господарського договору, поряд з юридичними особами публічного та приватного права з’явився ще один суб’єкт господарювання – фізична особа-підприємець, що має рівні права з іншими учасниками господарських правовідносин. З утвердженням інститутів ринкової економіки в Україні сфера застосування договірного (диспозитивного) регулювання господарських правовідносин значним чином розширилась, з’являються нові нормативно-правові акти, які установлюють особливі порядки укладання, зміни та припинення господарських договорів, особливості відповідальності за невиконання чи неналежне виконання господарських договорів.

Значною проблемою судової практики на сьогоднішній день залишаються справи в сфері укладання, виконання та розірвання господарських договорів, визнання їх недійсними. Сторони господарських правовідносин часто зловживають своїм правом судового захисту, використовуючи певні положення конкретних господарських договорів та чинного законодавства задля односторонньої зміни умов договору або визнання його недійсним. Така ситуація негативним чином впливає на господарський товарооборот.

Проблематика дослідження правових основ господарського договору в Україні опрацьовувалась значною кількістю вчених, серед яких вагомий внесок зробили: Беляневич О.А., Голіна О.В., Дутко А.О., Луць В.В., Малишко В.М., Мілаш В.С., Щербина В.С. та ін. Проте, на сьогоднішній день досі не здійснено грунтовного дослідження правових аспектів укладення та виконання господарських договорів в Україні.

1. Господарський договір є заснований на згоді сторін і зафіксований у встановленій законодавством формі на підставі угоди зобов’язання між суб’єктами господарських правовідносин – юридичними особами приватного та публічного права, та фізичними особами – підприємцями спрямоване на забезпечення їх господарсько-комерційної діяльності (господарських потреб), що базуєтьсяч на врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу, змістом якого є взаємні права та обов’язки в галузі господарської діяльності. Для того, щоб виокремити господарські договори з когорти інших видів договорів, ми виділили їх особливі ознаки, що притаманні саме господарським договорам. Так, першою ознакою господарського договору, є мета, на яку спрямоване укладення та виконання господарських договорів, зокрема досягнення суспільно-корисного результату господарювання. Це означає, що основною ціллю, яку переслідують учасники господарсько-договірних відносин, є не лише задоволення власного інтересу, а й задоволення потреб усього суспільства в певних матеріальних і нематеріальних благах. Логічно й послідовно із зазначеної вище ознаки випливає друга ознака господарських договорів – обмеження договірної свободи. Дуже схожою на зазначену вище є характерна особливість господарського договору, яка йменується як тісний зв’язок із плановим процесом. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Наступною ознакою досліджуваного феномену є особливий суб’єктний склад господарського договору.

2. Господарські договори в Україні регулюються: а) загальними (про зобов’язання, договір, зобов’язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу; б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо) та іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами.

3. При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого господарського договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Так, умови, що визначені законодавством як істотні це конкретні нормативно-правові акти, що прямо вказують на окремі умови договорів як на істотні. Умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди – це ті умови, які не згадуються у чинному законодавстві, але сторона наполягає на їх включенні до договору. Якщо з цього питання сторони не дійшли згоди, то договір не можна вважати укладеним.

4. Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить, зокрема, вчиняти: а) правочини між юридичними особами; б) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі. За загальними правилами господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками (письмова форма). Укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо або шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень (через конклюдентні дії), допускається тільки за умови, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання цього різновиду договорів (наприклад, під час укладання державних контрактів може використовуватися тільки повна письмова форма). Це означає, що якщо закон не висуває спеціальної вимоги щодо форми конкретного різновиду господарського договору, письмову (усну) пропозицію відносно його укладання може бути акцептовано як шляхом направлення оференту одного екземпляра підписаного ним договору, так і листа, телеграми, електронного повідомлення і т. п. або шляхом вчинення фактичних дій, що свідчать про підтвердження прийняття замовлення до виконання.

За загальним правилом, встановленим ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Виходячи з цього, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

5. Проаналізувавши судову практику в сфері виконання господарських договорів, можна зробити висновок, що вирішення спорів, що виникають в ході виконання господарських договорів, мають місце непоодинокі випадки безпідставного намагання однією з сторін договору в односторонньому порядку внести зміни до раніше укладених договорів, які в більшості випадків спрямовані на погіршення умов договору для іншої сторони електричної енергії, що звичайно потребує відповідного реагування з боку законодавця та встановлення більш чіткого регламентування порядку внесення змін до договору за ініціативи однієї з сторін договору. Проблемність недійсності господарських договорів, прослідковується у значній кількості судових справ присвячених недійсності господарських договорів. Кількість таких справ з кожним роком зростає.

6. Задля вдосконалення правового регулювання правовідносин в сфері укладання та виконання господарських договорів, до ЦК України мають бути внесені зміни та термінологічні неузгодженості мають бути усунені, оскільки вони викликають складнощі як при регулюванні цивільно-договірних відносин, так і при регулюванні господарсько-договірних відносин. Нагальними на даний час перегляд та узгодження між собою законодавчих положень, які визначають момент набрання господарським договором чинності, з чітким розмежуванням підстав визнання його неукладеним та недійсним. Існуюча на сьогодні законодавча непослідовність у регламентації цих питань значно ускладнює діяльність правозастосовних органів.

Виходячи з вищевикладеного, пропонуємо закріплення на нормативному рівні, поряд з підставами визнання господарського зобов’язання недійсним, підстав визнання господарського договору неукладеним. Вважаємо, що в якості таких підстав слід визнати: 1) відсутність домовленості сторін щодо всіх істотних умов договору; 2) недотримання письмової форми договору, якщо із фактичних обставин справи неможливо встановити зміст його істотних умов; 3) порушення встановленого чинним законодавством обов’язкового для відповідного договору порядку його укладення договору. При цьому, під поняттям «порядок укладення договору» пропонуємо розуміти певну послідовність дій майбутніх сторін договору, виконання яких спрямовано на досягнення згоди щодо всіх істотних умов, та встановлені чинним законодавством етапи (процедури), проходження яких є обов’язковою передумовою набуття ними чинності (вступу в юридичну силу).