ПРОГРАМНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ: ПРАВОВІ ОСНОВИ

  Необхідною умовою подолання кризових явищ економіці України є створення єдиної внутрішньо узгодженої системи законодавчого регулювання економічних відносин, оскільки підвищується роль правових засобів в утвердженні нових прогресивних механізмів господарювання. Зокрема мова йде про становлення сучасної системи програмного регулювання економіки як форми реалізації державного впливу на економічну систему країни.

Сьогодні, без належної уваги залишається питання про те, яким чином стикаються юридичні та економічні чинники планування господарської діяльності, на яких принципах має відбуватися їх поєднання? Вирішення цього питання має спрямувати право на вирішення нагальних проблем економіки. Жорстке директивне планування, яке існувало за СРСР залишилось в історії. Цей вияв прямого керівництва економікою є несумісним з положеннями Конституції України щодо рівного захисту прав суб’єктів права власності і господарювання, свободи підприємницької діяльності тощо. Директивне або авторитарне планування було замінене на індикативне (від лат. indico «вказувати»). Основні важелі цього виду планування знаходять відображення у законодавстві більшості країн світу.

  На початковому етапі становлення української держави набула поширення думка про абсолютну недоцільність планового регулювання господарської діяльності. Економічні програми та прогнози виявилися нікому не потрібними. Майже десятиріччя знадобилося українським реформаторам, щоб усвідомити, що держава має здійснювати управління економічними процесами, визначати пріоритетні напрямки реформування, розробляти та втілювати в життя програми соціально-економічного розвитку країни, застосовувати загальносвітові програмні прийоми стимулювання певної спрямованості дій учасників господарювання.

  Господарський кодекс України визначає умови та основні форми прогнозування та планування економічного і соціального розвитку. Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовується на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб’єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку. Законом визначаються принципи державного прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відповідальність органів державної влади і органів місцевого самоврядування у цих питаннях.

  Основними формами державного планування господарської діяльності є: Державна програма економічного та соціального розвитку України; Державний бюджет України; інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються Законом про державні програми. Органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до Конституції України розробляють і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць та здійснюють планування економічного і соціального розвитку цих одиниць.

  На сьогодні актуальною є необхідність перегляду існуючих підходів до розуміння сутності та значення програмного регулювання господарської діяльності. Зазначене зумовлено в першу чергу кризовими явищами у національній економіці, що викликані негативними наслідками від військових дій, втрати частини територій та потужних промислових підприємств. Адже, навіть у розинутих західних ліберальних економіках під час кризових явищ пов’язаних із світовою фінансовою кризою, роль держави у плануванні економомічних відносин значно зростала, проходила м’яка націоналізація та потужне державне планування цілих кластерів економіки задля виживання останньої. І лише із закінченням кризових явищ повинна наступити дерегуляція та депланізація економіки – в умовах зростання будь-яка економіка рухається до вільного ринку. Наразі ж, в умовах важкої економічної кризи, катастрофічного спаду ВВП, важливість програмного регулювання правовідносин у сфері господарської діяльності зростає у геометричній прогресії. Так, для прикладу, без якісного планування розвитку вітчизняного військово-промислового комплексу – не можливо перемогти у АТО, та підняти економіку країни з колін. Адже майже всі заводи ВПК є державними (казеними) підприємствами, а тому вільне ринкове їх існування без державного планування та нової програми розвитку позбавлене сенсу у військових умовах.

  У науковій літературі можна зустріти неоднозначні оцінки, які даються плануванню як засобу державного регулювання відносин у сфері господарювання, проте його позитивний ефект майже не піддається сумніву. Водночас планування чомусь не отримало відображення у конституційно-правових нормах як правовій матерії найвищої юридичної сили, що визначає єдині для усіх галузей законодавства України засади їх формування та розвитку. Зокрема, не можна визнати уривчасті згадування у Конституції України про програми соціально-економічного розвитку, що розробляються на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, адекватним та повним відображенням потреби у плануванні господарської діяльності.

Загалом питання планового регулювання господарської діяльності, співвідношення останнього із засобами ринкового саморегулювання отримали відображення у роботах провідних юристів. Зокрема, у цій частині відповідні фундаментальні теоретико-прикладні положення були сформульовані у роботах В.М. Геєця, В.К. Мамутова, М.Г. Чумаченка та ін. Водночас за сучасних кризових умов господарювання роль та значення програмного регулювання господарської діяльності ще більше посилюються, що, відповідно, обумовлює необхідність проведення додаткових досліджень.

  Державні програми економічного і соціального розвитку України, які розробляються з визначенням у них цілей і пріоритетів відповідно до фінансових можливостей держави, є найважливішими елементами цієї системи. Специфіка правового регулювання планування (програмування) полягає в об’єктивізації планових відносин через правові норми. Об’єктивізація планування за допомогою господарського права створює можливість розвитку ринкових відносин відповідно до основних економічних закономірностей.

З урахуванням розгляду поняття програми як однієї з форм, у якій держава здійснює правове закріплення власної економічної політики, існує об’єктивність використання господарського права як інструмента надання цій формі нормативно-правового характеру. Інструменти державного програмування господарської діяльності повинні відповідати конкретним умовам розвитку галузі, сировинного комплексу. Ці умови постійно змінюються, а відтак виникає і необхідність постійного удосконалення чинних і розробки нових інструментів планування.

  Таким чином, процес соціально-економічного програмування передбачає встановлення мети або комплексу цілей та узгодження всіх етапів процесу розроблення прогнозу з поставленими завданнями та визначеними цілями. Найбільш ефективного визначення тенденцій розвитку великих систем можна досягати поєднанням дослідного і нормативного прогнозування, які забезпечують одночасно як оцінку перспективних тенденцій розвитку економіки, так і визначення шляхів і термінів досягнення бажаного стану економічного та соціального розвитку країни і її регіонів на основі досягнутих результатів і встановлених орієнтирів.

Перепоною на шляху до вибудовування ефективної системи державного програмування господарської діяльності слід визнати домінуючу концепцію недоторканності, «святості» права приватної власності, ідеологами якої виступають представники цивільно-правового підходу до регламентації суспільних відносин.

  Одним з інструментів програмного регулювання господарської діяльності є державні цільові програми. Державна цільова програма – це комплекс взаємопов’язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Головною метою розроблення державних цільових програм є сприяння реалізації державної політики за пріоритетними напрямами розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць.

Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.