СТРОКИ У СУЧАСНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

  Важливою ознакою цивільних відносин є те, що вони виникають, розвиваються та припиняються у часі. Проблема правового регулювання плинності часу в цивільному праві ще не досліджена в повному обсязі, що може призвести до ускладнення встановлення та застосування всіх видів параметрів функціонування цивільних правовідносин, в тому числі строків та термінів. Юридичною наукою визначено, що строки у цивільних правовідносинах упорядковують цивільний оборот, стабілізують цивільні правовідносини, сприяють задоволенню потреб громадян та організацій, забезпечують своєчасний захист цивільних прав.

Фактор часу набуває важливого значення і як міра оцінки соціальних процесів та явиш, і як засіб цілеспрямованого регулювання людської діяльності. Час відіграє істотну роль у цивільних правовідносинах. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки їхніх учасників виникають, розвиваються і припиняються у певний час. Дія самих законів також обмежена у часі. Строки, що встановлюються у цивільних правовідносинах як вияв соціального часу (у формі існування соціальної матерії, суспільного буття), є важливим правовим засобом цілеспрямованого регулювання діяльності громадян та організацій. Строки дисциплінують учасників правових зв’язків, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов’язках суб’єктів.

  Загальні часові параметри функціонування правовідносин визначаються передусім правовою нормою. Поняття «строк», «термін», «давність», «своєчасно», «негайно» та інші, які відображають часові зв’язки, часто включаються до змісту правових норм. У ЦК України, крім норм, що регулюють дію позовної давності, містяться загальні положення про строки і терміни, які стосуються всіх інститутів цивільного права.

  Питання про роль і місце строків у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах: а) як момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; б) як одна з умов, що визначає їх зміст; в) як критерій оцінки правомірності поведінки суб’єктів з погляду на її своєчасність тощо.

Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб’єктивних прав та обов’язків у часі. Оскільки права та обов’язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення та особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також має вольовий характер як юридичний вияв державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов’язковими для суб’єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад збільшити гарантійний строк). Не викликає сумніву вольовий характер строків, установлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу.

  Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб’єктів права строки мають відбиток суб’єктивного, але будучи встановленими, вони існують уже об’єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту в часі. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими за волею законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів.

Цивільно-правові строки є часовою (темпоральною) формою руху цивільних правовідносин, формами існування і розвитку суб’єктивних прав та обов’язків, що становлять їх зміст. Суб’єктивне право та обов’язок являють собою можливість або необхідність здійснення їх носіями будь-яких дій або утримання від їх здійснення. Змістом строку є або дія, або подія. Поза цими фактами встановлення та існування строків не мають сенсу. Тому настання або закінчення строку набуває значення не саме по собі, а в сукупності з подіями чи діями, для вчинення або утримання від вчинення яких цей строк встановлено.

  Строки опосередковуються юридичними нормами. Залежно від приналежності таких норм до певної галузі права, строки можна класифікувати як цивільно-правові, кримінально-правові тощо. Строки, терміни, як надзвичайно вагомі юридичні категорії, закріплюються нормами цивільного законодавства з метою врегулювання часових показників цивільних правовідносин. Законодавче закріплення строків (поряд з ними термінів) викликає багато проблем у їх практичному застосуванні, теоретичному визначенні, а також у процесі обчислення. Це, в першу чергу, обумовлює необхідність дослідження строків у цивільних правовідносинах. Як правова форма, строки (терміни) можуть спрямовувати волю і поведінку учасників суспільних відносин на досягнення поставлених цілей, надають можливість з необхідною точністю визначити часові межі здійснення та захисту цивільних прав. Для досягнення цієї важливої як з теоретичної, так і з практичної точки зору цілі необхідно зазначити, що вивчення строків, а поряд з ними і термінів надає можливість визначати саме момент початку, зміни та припинення конкретного цивільного правовідношення, а також момент настання чи припинення негативних чи позитивних наслідків для учасників цих правовідносин.

Інститут строків своїми коренями сягає далеко у давнину. Він відомий ще з часів римського права. Одним з найсуттєвіших, у контексті захисту прав осіб, є такий строк як позовна давність. Суть позовної давності полягає в припиненні права на позов завдяки його неподанню протягом встановленого законом строку. В даному випадку мається на увазі припинення власне матеріального права на захист у суді, а не права особи вимагати відновлення її первинно порушеного права (наприклад, права власності на річ) через яке і виникла необхідність звернення до суду.

  Серед часових категорій в цивільному праві провідне значення відіграють строки та терміни. Строком є певний період у часі, зі впливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну, строку властива тривалість; по-друге, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тобто будь-який строк повинен бути довшим, ніж термін. Крім того, фізична (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, розмежування строків та термінів може бути проведене за такими напрямами: за довжиною, за юридичним значенням тривалості, за можливістю вимірювання (строк – це відстань від початкового та кінцевого моментів). Невипадково перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Під строком у цивільному праві розуміють проміжок часу, зі спливом якого пов’язана певна дія чи подія, яка має юридичні наслідки. Термін – це певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення.

  Строки і терміни не повинні включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташування у часі (тривалість) певних юридичних фактів один до одного. Розмежування строків та термінів здійснюється в залежності від тривалості (будь-який строк є довшим за термін), її юридичного значення (на відміну від термінів тривалість строків має юридичне значення) та складу (строк завжди містить початковий та кінцевий терміни). Необхідно розрізняти терміни, що входять до складу строків, та терміни, що не входять до їх складу. Тобто, якщо будь-який строк є складним поняттям, що містить у собі початковий і кінцевий терміни, то термін може існувати як у складі строку, так і самостійно.