КОРПОРАТИВНІ РОЗБІРКИ В УКРАЇНІ

  Аналіз правовідносин, що виникають у зв’язку з охороною корпоративних прав та/або інтересів акціонерів і АТ, потребує перегляду усталених теорій правовідносин, оновлення фундаментальних цивілістичних категорій та виходу за межі галузевого поділу правовідносин.

Зважимо, що практично в кожній науковій роботі не лише розв’язується певна проблема, усувається недостатність знань, але й досить часто ставляться перед цивілістикою нові завдання, які потребують свого вирішення шляхом пошуку нових знань або з’ясування специфіки чи спростування вже існуючих уявлень. Звісно, що це не може відбуватися рівномірно, і тому окремі напрями цивільно-правової науки перебувають на різному рівні досліджень: серед них є такі (попри закладений у них колосальний потенціал розвитку), що не тільки відстають у своїй розробці, а й стають тягарем для нових пошуків та практики нормативно-правового застосування.

Якщо серед них можна встановити ті, що в «традиційному» цивільному праві застосовуються іншим чином (взагалі не використовуються), то й з’ясуємо складне розуміння поняття «корпоративний конфлікт». Якщо ж віднайдемо серед конструкцій, що застосовуються, ті, які є відомими цивілістиці, то варто буде встановити, яке з двох (кількох) існуючих понять слід використовувати - або погодитись з тим, що не всі відносини за участю АТ й акціонерів мають прояв в особливих корпоративних формах, або розширити межі їх сприйняття.

Результатом такого підходу буде цивільно-правове розуміння категорії «корпоративний конфлікт» і її вивчення крізь призму основних цивілістичних конструкцій - правовідношення в цілому та його складових - суб’єктів, об’єкта та змісту (суб’єктивного права та обов’язку). У свою чергу, це неможливо без з’ясування предмета регулювання відносин, що становлять корпоративний конфлікт (тієї сфери відносин, яку слід відокремити від відносин інших типів, зокрема регулятивних корпоративних відносин).

На тлі існування корпоративного конфлікту простежується «девальвація» статусу міноритарного акціонера - фактична втрата ним здатності до відстоювання належних корпоративних прав та інтересів.

Однією з причин недосконалого законодавства є відсутність фундаментальних наукових досліджень корпоративного конфлікту як правового явища. Очевидною є й потреба у напрацюванні особливого категоріально-понятійного апарату, адже будь-яке юридичне поняття має право на існування, якщо містить пізнавальний (пояснювальний) та практично значущий (здатний до практичного застосування) потенціал, що не охоплюється іншими юридичними поняттями.

Таким чином, з’ясування правової природи корпоративного конфлікту та встановлення його місця серед цивільних відносин є нагальною потребою для цивілістики. Поява взаємопов’язаних, але невирішених завдань, як правило, вказує на існування наукової проблеми, що вимагає свого розв’язання шляхом розробки нових вчень і теорій або за допомогою вже існуючих вчень і теорій шляхом коригування або повного спростування їх основних постулатів. 

Об’єктивне право має передбачати механізми, здатні адекватно реагувати на різні ситуативні позиції кожного учасника корпоративних відносин на всіх стадіях здійснення ними корпоративних прав, при чому в їх сукупності. Ці правові механізми мають спиратися на теорію інтересів, оскільки численність складу акціонерів з різними можливостями, що їм надає кількість наявних у них акцій, генерує конфлікт інтересів.

Напрямком дослідження корпоративного конфлікту як категорії цивільного права має бути такий вектор: через аналіз правової природи корпоративних відносин до виявлення правової природи корпоративного конфлікту.

Методологічна проблема подолання корпоративних конфліктів полягає у врахуванні їх витоків, яким є конфлікт інтересів зі встановленням підходу до обрання пріоритету охорони та захисту прав тих чи інших учасників корпоративних правовідносин.

Правовідносини, що виникають під час корпоративного конфлікту, подібні до правовідносин, які складаються при відповідальності за цивільне правопорушення зокрема, у сфері договірних правовідносин. Ця модель припускає «дуплет» правовідносин - регулятивних та тих, що складаються при їх порушенні або загрозі порушення.

Сам термін «конфлікт» походить з соціології, конфліктології і психології та перейшов у сферу права, де часто вживається у площині конфлікту інтересів. Правового наповнення цьому поняттю надає те, що корпоративні правовідносини складаються насамперед у майновій сфері, де звичайними є суперечності між суб’єктами прав, які можуть привести до правопорушення та необхідності відновлення порушеного права, а можуть і вирішуватися іншим чином - за допомогою механізмів охорони, попередження порушень та квазіделіктів. У корпоративних же правовідносинах такі ситуації прийнято йменувати конфліктами.

Коло правовідносин з приводу корпоративних прав не обмежується існуванням виключно регулятивних корпоративних відносин та їх захисту, оскільки за його межами залишається ціла група правових зв’язків, які можуть містити ознаки обох цих відносин, а можуть складати інший їх рівень, що пов’язано з недопущенням порушення корпоративних прав і вирішенням корпоративних конфліктів завдяки здійсненню інших прав, яких набувають учасники корпоративних відносин при загрозі цих конфліктів.

Якщо, незважаючи на відмінну природу корпоративного конфлікту, до нього є можливість застосувати механізм правового регулювання регулятивних або захисних відносин, то виникає потреба у визначенні відмітних рис їх природи та обґрунтування можливості та доцільності застосування одного з відомих правових механізмів і неможливості існування іншого.

Категорія «корпоративні правовідносини» містить родові ознаки, притаманні регулятивним та охоронним корпоративним зв’язкам. Кожен із таких зв’язків також має видові відмінності, які чинять вплив на механізм здійснення корпоративних прав. Особливого значення це набуває під час корпоративного конфлікту, коли корпоративні правовідносини перебувають у стані «напруження», що не завжди переходить у стадію правопорушення, коли вже йдеться про захист корпоративних прав.

При визначенні, пріоритет інтересів яких суб’єктів корпоративних правовідносин - мажоритарних чи міноритарних акціонерів - має переважати при опрацюванні регуляторів розв’язання корпоративних конфліктів, слід констатувати, що у силу об’єктивних і формальних підстав (економічних та юридичних, оскільки саме зосередження пакету акцій надає такі права) такий пріоритет визнається за мажоритаріями. Проте законодавцем надаються засоби задоволення інтересів міноритаріїв як більш слабкої сторони корпоративних відносин.

«Незадоволення інтересів» (їх конфлікт) є підставою виникнення конфліктної ситуації, проте ніяк не перешкодою у здійсненні прав та законних інтересів, тобто не сама перешкода, а юридичний факт спричиняє виникнення правового зв’язку. Відповідно, юридичний конфлікт не може бути перешкодою в реалізації прав та законних інтересів.

Підстави виникнення корпоративного конфлікту як юридичні факти впливають на корпоративні правовідносини та породжують додаткові можливості акціонерів у вигляді тих прав, яких вони набувають завдяки цим фактам.

Потребує розв’язання ситуація «назрівання» корпоративного конфлікту, коли корпоративні права не порушуються, але й інтереси акціонерів не реалізуються; права міноритарними акціонерами не здійснюються, але їх інтерес зберігається.