КОРПОРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

     Корпоративне право - це: суб’єктивні права і причина їх виникнення (набуття прав на частку у статутному капіталі або майні); правові джерела, які містять ці права; КП пропонує неповний перелік цих прав і містить відсилку до інших прав, передбачених законом та установчими документами. Утім, з визначення незрозуміло – права якого характеру є корпоративними, зокрема, чи належить до них право відчужувати зазначену частку та інші права щодо розпорядження самою часткою? Тобто, у цьому визначенні згадується частка, але не визначається як співвідносяться права на частку і права з частки і які з цих прав слід вважати корпоративними.

Суб’єктом корпоративних прав завжди є власник акції (частки), акція (частка) є оборотоздатним символом корпоративних прав, отже, корпоративними правами є виключно права з акції (частки) щодо товариства та інших учасників, які утворюють господарсько-правовий статус учасника товариства, тоді як права на акцію (частку) є речовими і утворюють цивільно-правовий статус власника акції (частки). Утім, прив’язувати визначення корпоративних прав до категорій акції, частки, статутного капіталу неконструктивно, оскільки ці категорії є службовими щодо категорії корпоративних прав, а не навпаки.

Визначення корпоративних прав як сукупності правових можливостей учасника певної юридичної особи є популярним через його лаконічність. Утім, концепція корпоративних прав містить істотне внутрішнє протиріччя, оскільки цей автор визначає корпоративні права як певну сукупність, але, водночас, дотримується точки зору про подільність комплексу прав, що виникають з частки, можливість відчуження окремих корпоративних прав, і відповідно, розпорошення цього комплексу між декількома особами, через що комплекс прав втрачає властивість сукупності і цілісності.

Також не можна не відзначити, що це визначення є, по суті, похідним від законодавчого – це його поліпшена версія. Зазначення джерел, що містять корпоративні права є цілком виправданим, утім, критерії, яким має відповідати суб’єктивне право, щоб його можна було вважати корпоративним, і, відповідно, надавати особі як учаснику, на жаль, залишені на огляд законодавця і самих учасників як авторів установчих документів. Таким чином, питання про те, у чому полягають істотні властивості корпоративних прав, їх сутнісна специфіка, яка відрізняє їх від інших видів прав, залишається без відповіді. На нашу думку, це саме той випадок, коли доктрина має передувати закону, а не слідувати за ним і встановити у чому, власне, полягає імманентна специфіка корпоративних прав, оскільки це завдання законодавцем не розв’язане.

Н. А. Сліпенчук визначає суб’єктивне корпоративне право як універсальну єдність майнових та немайнових (організаційних) прав учасників корпорацій, які сукупно (нероздільно) обертаються в цивільному обороті.

Цей автор підкреслює складний характер, єдність, оборотоздатність суб’єктивного корпоративного права. Слід надати позитивну оцінку зауваженню автора щодо єдності корпоративних прав. Утім, оборотоздатною, на нашу думку, є частка (акція), яка виступає предметом правочинів і є оборотоздатним символом, знаком корпоративних прав, тоді як корпоративні права лише слідують за часткою (акцією) не набуваючи формальних ознак предмету правочину. Крім того визначення, запропоноване Н. А. Сліпенчук не визначає, у чому полягає іманентна специфіка корпоративних прав.

В. А. Васильєва зауважує, що корпоративне право є складною категорією, що складається з низки прав (тобто є сумою складових), водночас на її думку ці права є похідними від корпоративного права (тобто, імовірно, співвідносяться з корпоративним правом яке причина і наслідки) і розкриваються через категорію змісту корпоративного права (яке, у свою чергу, як вже зазначалося, є сумою цих прав як складових). Можна бачити, що тут наявне коло у визначенні. Попри вельми спірний характер підходу В. А. Васильєвої її теза про те, що корпоративні права і правовий зв’язок перебувають в одному контексті, є вірною, хоча співвідношення цих категорій, на нашу думку, визначене некоректно. На нашу думку, правовий зв’язок між учасником і товариством не є правом і не передує правам, або ж, інакше кажучи, корпоративні права не дорівнюють правовому зв’язку і не є його наслідком, вони є його складовою: участь у господарському товаристві – це комплекс правовідносин між учасником та господарським товариством (корпоративних правовідносин), що має ознаки правового зв’язку. Визначальною складовою цих правовідносин (правового зв’язку) є корпоративні права учасника щодо товариства і саме специфіка корпоративних прав надає правовідносинам між учасникам і товариством ознак правового зв’язку.

Можна бачити, що І.В. Спасибо-Фатєєва не визначає співвідношення між категоріями правового зв’язку і корпоративного права (чи є корпоративне право наслідком або складовою цього зв’язку). Також, корпоративне право розуміється цим автором як спрямоване на отримання певного блага. Слід зауважити, що на відміну від права отримувати частину прибутку товариства, або ж його майна у випадку ліквідації, право брати участь в управлінні товариством і низка похідних від нього прав (скликати загальні збори, здійснювати контроль за реєстрацією акціонерів, вимагати проведення перевірок) не є правами отримувати певні блага. Отже, запропонована І.В. Спасибо-Фатєєвою формула не визначає співвідношення між категоріями корпоративне право і правовий зв’язок і не вичерпує специфіку корпоративних прав. До зазначених вище дослідників примикає C. C. Кравченко, який не використовує категорію правового зв’язку, утім, запропоноване ним визначення по суті є похідним від визначення І.В. Спасибо-Фатєєвої: він розуміє суб’єктивне корпоративне право як право особи, що перебуває у правовідносинах із господарським товариством як його учасник, одержувати від цього певні блага, для чого їй надаються певні можливості щодо участі в управлінні товариством. У цьому визначенні автор справедливо поєднує отримання благ від участі у товаристві з управлінням товариством. Утім, корпоративне право розуміється тут як «право особи, що перебуває у правовідносинах із господарським товариством як його учасник», водночас корпоративне право складає «зміст корпоративних відносин».

Визначення корпоративних прав повинно будуватися, виходячи з того, що: – корпоративні права з акції (частки) слід відмежовувати від речових прав на акцію (частку). Корпоративні права є елементом господарсько-правового статусу особи як учасника (підприємства), тоді як речові права на акцію (частку) є елементом цивільно-правового статусу особи як власника (акції, частки). Отже, корпоративні права – це права щодо відповідного товариства та інших його учасників (за наявності); – корпоративні права встановлюються законодавством і установчим документом господарського товариства відповідно до його організаційно-правової форми; – корпоративні права не є доступними для осіб, які не мають статусу учасника відповідного товариства: жодні інші особи крім учасників не мають права голосувати на загальних зборах, отримувати дивіденди та ін., отже, ці права є ексклюзивними; – реалізуючи корпоративні права учасники безпосередньо вирішують усі важливі питання діяльності товариства: хто саме буде директором, чи варто розподілити прибуток між учасниками як дивіденди або ж ці кошти мають бути спрямовані на збільшення статутного капіталу, і нарешті – чи слід товариству взагалі продовжувати діяльність або припинити її шляхом ліквідації/реорганізації, тобто, реалізація корпоративних прав учасників значною мірою визначає долю та буття товариства. Отже, ці права є вирішальне значущими для товариства; – реалізуючи корпоративні права учасники безпосередньо отримують блага від діяльності товариства у вигляді дивідендів або майна (у випадку ліквідації або виходу); – комплекс корпоративних прав, представлених акцією чи часткою є неподільним. Таким чином, корпоративні права учасника господарського товариства – це визначений законодавством та установчим документом товариства відповідно до його організаційно-правової форми неподільний комплекс ексклюзивних, недоступних для третіх осіб прав щодо товариства та інших його учасників, які дозволяють здійснювати на товариство безпосередній і вирішальне значущий вплив, що здатний значною мірою визначати його долю та буття, а також безпосередньо отримувати блага, у тому числі матеріальні, від його діяльності.