РЕЄСТРАЦІЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

   Напевно, найбільш уживаним засобом впливу держави на здійснення корпоративних прав і корпоративного управління є державна реєстрація. Саме тому в ст. 12 Господарського кодексу України серед засобів регулюючого впливу держави на господарську діяльність доцільно назвати державну реєстрацію суб’єктів господарювання. З цією позицією ми згодні із таких міркувань.

По-перше, історично так склалося, що саме процедура створення корпорацій привертала значну увагу законодавця ще на початку становлення корпорацій. Це зрозуміло, адже без детального визначення процедури реєстрації підприємницькі відносини за участю корпорацій належним чином не розвиватимуться.

Здійснюється не лише державна реєстрація створення корпорацій, а й внесення змін до статутних документів, а також припинення суб’єктів. Отже, реєстрація відіграє особливу роль, оскільки зміни у статуті чи припинення корпорацій не лише мають відбуватися згідно із законом, про них мають бути належним чином поінформовані треті особи. Останні зміни до законодавства про реєстрацію саме регулюють такий порядок.

По суті, державний реєстратор є чи не ос-новним державним органом, який безпосередньо не тільки регулює, а й впливає на корпоративні відносини. Якщо йдеться про акціонерні товариства, державне регулювання багатьох аспектів їх діяльності здійснюється НКЦПФР, а для товариств з обмеженою відповідальністю лише державний реєстратор може забезпечити формування корпоративних відносин згідно із законом. Це пояснюється тим, що багато корпоративних відносин регулюються методом автономних рішень. Тобто фактично рекомендацій немає, а держава презумує, що учасники товариства виконуватимуть норму закону без прямого втручання держави.

При цьому більше уваги приділимо не процедурам реєстрації створення та припинення корпорацій як процесам виникнення і припинення корпоративних прав, а внесенню змін до установчих документів - процедурі, під час якої відбувається посвідчення факту здійснення корпоративних прав. Зауважимо, що нашою метою не є висвітлення самого процесу державної реєстрації, а тому звернемося саме до особливостей державної реєстрації корпорацій.

По-перше, судові позови не є приводом констатувати недосконалість будь-якого правового регулювання, наприклад, у США та Англії позовів у корпоративних спорах подається значно більше, ніж в Україні. По-друге, посилання автора на Першу Директиву Ради у цьому зв’язку не зовсім доречне. Так, Перша Директива не називає точних механізмів розкриття інформації із зазначенням часу та встановленням конкретних процедур, проте містить вимогу до держав-членів, що мають вживати заходів для гарантування обов’язкового розкриття товариствами принаймні таких документів і відомостей про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю.

Таким чином, найістотнішою невідповідністю переліку документів, зазначеного в Єдиному державному реєстрі, вимогам Першої Директиви є положення про установчі документи. Зокрема, Директива визнає статут частиною відомостей про особу, але у Законі йдеться про установчі документи. Проте згідно зі ст. 13, ч. З ст. 78 Закону України «Про акціонерні товариства» публічні акціонерні товариства зобов’язані публікувати статути на своїй сторінці в мережі Інтернет. Щодо інших товариств має бути передбачено порядок доступу до статуту.

Отже, пропонуємо запровадити механізм доступу до статуту із Єдиного державного реєстру. Цей механізм необхіднорозробитиумежахзагального переходу роботи Єдиного державногореєстру на електронну основу.

Однак такі відомості мають міститися у свідоцтві про державну реєстрацію, у такому разі потрібно до свідоцтва включати не тільки дату державної реєстрації, але й дату передачі даних до інших органів, що, на нашу думку, лише дезорієнтуватиме не тільки контрагентів корпорації, а й самі корпорації та їх учасників. Інша річ, можливо, слід змінити порядок передачі даних із Єдиного державного реєстру до відповідних державних органів.

До того ж, у контексті наведеного підхід українського законодавця відповідає міжнародній практиці визначення часу створення юридичної особи. Так, згідно зч. 1 ст. 11 Федерального Закону Німеччини «Про товариства з обмеженою відповідальністю» товариство з обмеженою відповідальністю вважається таким, що не створено, до моменту його державної реєстрації за місцезнаходженням товариства. Аналогічну позицію викладено і в Уніфікованому законі США «Про компанії з обмеженою відповідальністю», п. 1 ст. 201 якого містить норму про те, що товариство вважається створеним із моменту схвалення статуту Секретарем штату. Таким чином, вважаємо раціональним підхід вітчизняного законодавця до визначення часу створення юридичних осіб - з моменту внесення відомостей про створення до державного реєстру.

В Україні відсутня процедура нотаріального посвідчення установчих документів під час створення господарських товариств. Зауважимо, що необхідність посвідчення підпису при створенні товариств з обмеженою відповідальністю, раніше передбачену Законом України «Про господарські товариства» [6], було скасовано шляхом внесення до Закону відповідних змін.

Однак у зазначених актах йшлося про посвідчення підпису учасника, а не про нотаріальне посвідчення самого засновницького договору чи статуту. У свою чергу, ч. 1 ст. 2 Федерального Закону Німеччини «Про товариства з обмеженою відповідальністю» та ч. 1 ст. 23 Федерального Закону Німеччини «Про акціонерні товариства» [10] передбачають нотаріальне посвідчення засновницького договору для товариств з обмеженою відповідальністю (це і є статут у розумінні українського законодавства) та статуту для акціонерних товариств.

Закон України «Цро акціонерні товариства» містить тільки нотаріальне засвідчення підписів засновників, а не нотаріальне посвідчення самого статуту чи внесення змін до нього у таких випадках:

-     якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про намір заснувати товариство підлягає нотаріальному засвідченню (ч. 6 ст. 9);

-     якщо єдиним засновником товариства є фізична особа, її підпис на рішенні про заснування підлягає нотаріальному засвідченню (ч. 4 ст. 10).

Проект Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 13 травня 2016 р. № 466 також тільки презумує можливість нотаріального засвідчення підписів засновників. Відповідно до ч. 2 ст. 10 проекту Закону перша редакція статуту товариства підписується всіма засновниками товариства, а справжність підписів засновників на статуті може бути нотаріально засвідчена.

При цьому підписи учасників під час проведення змін до статуту мають бути засвідчені нотаріально в обов’язковому порядку. Згідно з ч. З ст. 10 проекту Закону зміни до статуту товариства або статут товариства у новій редакції підписуються учасниками товариства, які голосували за таке рішення, або особою, уповноваженою на це загальними зборами учасників, якщо це передбачено статутом товариства. Підписи учасників або уповноваженої загальними зборами учасників особи засвідчуються нотаріально.

Проте така процедура відрізняється від подібної процедури в Німеччині. Згідно німецькому законодавству посвідчується статут (для акціонерних товариств) або засновницький договір (для товариств з обмеженою відповідальністю).

Частина 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» [7] з-поміж переліку нотаріальних дій не містить такої дії, як посвідчення установчих документів. Натомість п. 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачена нотаріальна дія нотаріусів. Частина 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» з-поміж переліку нотаріальних дій не містить такої дії, як посвідчення рішення органів юридичної особи. Натомість п. 11 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачена нотаріальна дія нотаріусів засвідчувати справжність підпису на документах.

Отже, проблема нотаріального посвідчення статутів чи внесення змін до них в Україні не може бути вирішена інакше, як через внесення змін до Закону України «Про нотаріат» та внесення до переліку нотаріальних дій посвідчення установчих документів. Також необхідно запровадити необхідний механізм у Законі України «Про акціонерні товариства» та у Законі Україні, який буде регулювати правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю.

Висновки. Основними практичними висновками державної реєстрації як засобу впливу держави на здійснення корпоративних прав і корпоративного управління у контексті європейського досвіду є такі.

1)  Сьогодні найістотнішою невідповідністю переліку документів, зазначеному в Єдиному державному реєстрі, вимогам Першої Директиви є положення про установчі документи. Необхідно запровадити механізм доступу до статуту із Єдиного державного реєстру. Цей механізм необхідно розробити у межах загального переходу роботи Єдиного державного реєстру на електронну основу.

2)  Нотаріальне посвідчення статуту закріплено в Німеччині, проте для імплементації цієї процедури в Україні необхідно запровадити системні зміни до Закону України «Про нотаріат» та до законодавства України, що регулює правове становище акціонерних товариств та товариств з додатковою відповідальністю.