Проблеми конституційного судочинства в Україні

  Проблеми, що виникають в галузі конституційного судочинства на сьогоднішній момент впливають значним чином і на всі інші сфери суспільного життя в Україні. Так, останнім часом діяльність Конституційного Суду України піддається вагомій критиці. Висловлюються навіть думки з приводу того, чи доцільне існування Конституційного Суду України. Поява таких думок зумовлена в першу чергу негативними політичними наслідками рішень Конституційного Суду України. Адже діяльність цього Суду призначена гарантувати верховенство Основного Закону в державі, у зв’язку з чим він наділений повноваженнями, реалізація яких дозволяє вирішити найгостріші правові конфлікти між органами державної влади, забезпечуючи, тим самим, стабільність у державі, законність.

Будучи судом та одночасно одним із вищих органів державної влади, Конституційний Суд України діє поряд із Главою держави, Парламентом та Кабінетом Міністрів України і за певними ознаками стоїть вище цих органів, контрольні функції яких є похідними від їх основних функцій. Конституційний Суд України може визнати неконституційними й акти Президента України, і Парламенту, і Кабінету Міністрів України.

У ситуації конфронтації владних структур діяльність Конституційного Суду України за офіційним тлумаченням Конституції та законів України виконує завдання забезпечення функціонування структур державного механізму в режимі згоди. Шляхом офіційного тлумачення Конституції України та законів Конституційний Суд України опосередковано впливає на законодавчий процес і безпосередньо – на правозастосовчу практику.

Тільки Конституційний Суд України уповноважений давати офіційне тлумачення законодавства, і це значною мірою визначає специфіку положення Суду в механізмі поділу влади в якості арбітра, посередника в конфліктах між органами влади. Тому Конституційний Суд України також має самообмежуватися. У цьому відношенні важливо, щоб Конституційний Суд України не брав на себе функцію створення чи припинення норм права, а особливо – конституційних норм, як це трапилось під час визнання Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року неконституційним у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття. Таке рішення, на нашу думку, потягнуло за собою зміну політичної системи країни, дало можливості для здійснення узурпації влади Президентом, що і спричинило кризу державності України.

У наукових дослідженнях з конституційного права проблеми становлення конституційного судочинства, його еволюції, побудови ефективного конституційного процесу ще не набули достатнього ступеню вивчення. У цьому напрямі предмет наукового пошуку складали загальні питання конституційної юстиції (Боботов С.В., Гергелійник В.О.), конституційного правосуддя (Вітрук М.В., Селіванов А.О.), конституційного контролю (Комаров В.В., Тацій В.Я., Грошевий Ю.М., Овсепян Ж.І.).

Вчені, які вивчають проблеми конституційної юрисдикції взагалі та конституційного судочинства, зокрема, зазначають про те, що конституційне судочинство – це, насамперед, певний процесуальний порядок, предметом якого є конкретна справа щодо відповідності конституції певного нормативно-правового акта. Умовою і підставою звернення до конституційного суду можна визначити правовий конфлікт – спір про право, звернення щодо тлумачення певної норми конституції чи законодавчого акту тощо. Доцільність визначення предмету конституційного судочинства саме через правовий конфлікт ґрунтується на існуючих теоретичних положеннях щодо змісту правового конфлікту. Так, будь-який соціальний конфлікт, який має хоча б один правовий елемент (правову норму, правовідношення) та завершується юридичним способом називають правовим (юридичним) конфліктом у широкому розумінні.

На сьогоднішній день можна виділити дві моделі конституційного судочинства: американську і європейську. Американській моделі конституційного контролю притаманне здійснення контролю через суди загальної юрисдикції, а не через спеціально створений конституційний суд.

Сутність євпропейської моделі конституційного судочинства полягає у здійсненні конституційного контролю спеціалізованими органами, організаційно виокремленими з-поміж судів загальної юрисдикції, з обмеженою виключно конституційними питаннями компетенцією. Ключева відмінність європейської моделі конституційного судочинства (відносно американської) полягає в тому, що конституційний контроль є єдиною (вичерпною) функцією даних органів.

Особливе місце Конституційного Суду України в системі органів державної влади породжує багато запитань і проблем теоретичного і практичного характеру, пов’язаного з організацією і діяльністю єдиного органу конституційної юрисдикції, юридичною силою актів, які приймає Конституційний Суд, неможливість їх оскаржити, виконанням рішень органу конституційного контролю.

Завдання єдиного органу конституційної юрисдикції – не змінювати, за допомогою своїх рішень норми Конституції і законів, а виявляти їх реальний зміст, не «виправляти» конституційні приписи, а тільки тлумачити їх, тому слушною є пропозиція щодо позбавлення КСУ повноважень офіційного тлумачення законів України.

Таким чином, Конституційний Суд України займає особливе місце в системі органів державної влади і фактично є не «судом правовідносин» у загальному розумінні терміну, а – «судом законів», тобто – суд, що судить закони (щодо відповідності їх Конституції України).

Поряд із позитивними напрямами здійснення КСУ своїх функцій, на жаль, на сьогодні наявні і негативні. Так, наслідком рішення КСУ щодо неконституційногості закону щодо змін до Конституції України стала фактична узурпація влади Президентом України, адже на президентських виборах Глава держави не наділявся значними повноваженнями, які фактично вручив йому КСУ.

Отже, на сьогоднішній день в діяльності Конституційного суду спостерігається негативні тенденції втручання у політичні процеси, що тривають в країні; використання своїх повноважень для зміни існуючого правопорядку. За наявності значної кількості справді об’єктивних зауважень до роботи Конституційного Суду України сформувався також і набір відверто негативних стереотипів щодо діяльності КСУ, який, при всій своїй небезпідставності, набуває загрозливого масштабу не тільки для самого існування єдиного органу конституційної юрисдикції, а й для української державності.

Для повноцінного повернення належної поваги до Конституційного Суду України, його незалежності та впливовості, необхідним є проведення низки реформ для запобігання в подальшому таких явищ, як несправедливість та змістовна суперечливість його рішень; використання вказаних рішень як інструментів в політичному процесі; фактична відсутність юридичної відповідальності за невиконання рішень Конституційного Суду України; низька доступність конституційного правосуддя для громадян України (іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, що не є суб’єктами владних повноважень) та ін.

З огляду на викладене, важливим завданням сьогодення є удосконалення існуючих та пошук нових форм діяльності Конституційного Суду України у сфері забезпечення конституційної стабільності. Варто наголосити, що держава, маючи такий важливий інститут конституційного контролю, здатний утримувати конституційну стабільність у суспільстві, повинна дбати про його ефективність, щоб забезпечити конституційність як гарантію конституційного правопорядку і дотримання прав і свобод людини. При цьому важливо усвідомлювати, що в інтелектуальному аспекті інтерпретаційна діяльність суддів Конституційного Суду по тлумаченню Конституції і законів – це один із найскладніших видів державної діяльності. Адже судді повинні при цьому володіти суттєвим науковим потенціалом, знанням практики правозастосування, бачити тенденції розвитку державно-правових процесів, мати широкий діапазон юридичного мислення стосовно норм не тільки національної правової системи, а й зарубіжного законодавства, бути обізнаними у практиці правозастосовної діяльності органів конституційної юстиції інших країн. Від рівня їх інтелекту значною мірою залежить практика застосування конституційних норм, становлення конституціоналізму в Україні на демократичних засадах, розвиток конституційної доктрини й конституційного законодавства.