Проблеми спадкування та прийняття спадщини

  У сучасних умовах державності значна роль у перетворенні економічної бази  суспільства належить інституту спадкування. Стабільність цивільного обороту і свобода розпорядження майном пов'язані з демократичними принципами законодавства, яке регулює спадкові правовідносини.

Важливість дослідження проблемних питань спадкування обумовлена зростаючим значенням права приватної власності громадян і порядку її спадкування в ринкових умовах, необхідністю усвідомлення громадянами чітких правових механізмів, які належним чином могли б захистити права і інтереси громадян.

Цивільний кодекс України передбачає, що спадкування здійснюється двома шляхами: за заповітом і за законом. В повсякденному житті перевага надається спадкуванню за заповітом, оскільки воно безпосередньо пов'язане із повноваженнями власника – правом розпорядження. Заповіт, як особливий вид правочину передбачає правові наслідки, які пов'язані як зі смертю заповідача, так і з волею осіб, які названі у ньому спадкоємцями.

Якщо спадкоємець на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, він має подати до нотаріальної контори відповідну заяву про її прийняття. Заява про прийняття спадщини подається особисто спадкоємцем до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини в шестимісячний термін з моменту відкриття спадщини – смерті спадкодавця.

Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. У разі відсутності такої згоди за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майнову. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України встановлений обов’язковий порядок для спадкоємця звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, якщо у складі спадкового майна є нерухоме майно.

У відповідності до ст.181 ЦК України, до нерухомого майна, нерухомості відносяться земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Об’єктами нерухомого майна, які можуть успадковуватися, відповідно до ст.ст. 373, 380, 381, 382, 384 є земельні ділянки, житлові будинки, садиби, квартири, інше нерухоме майно.

При видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно на підставі п. 216 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”, нотаріус зобов’язаний вчинити ряд нотаріально процесуальних дій:

- перевірити на підставі правовстановлюючих документів належність спадкодавцеві нерухомого майна та проведення реєстрації права власності у електронному реєстрі права власності на нерухоме майно. Нотаріус також вимагає витяг з реєстру прав власності (крім земельної ділянки) на нерухоме майно.

Покладаючи на спадкоємців обов’язок отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, законодавець тим самим забезпечує спадкоємцю право реалізовувати набуте ним право власності щодо успадкованого нерухомого майна. При переході права власності на спадкове майно, на підставі ст. 1299 ЦК України, у спадкоємця виникає також обов’язок проведення державної реєстрації права на спадщину.

Разом з тим, законодавцем не встановлено, які юридичні наслідки можуть наступити у разі, якщо спадкоємець в зазначений шестимісячний термін прийняв спадщину, але не звернувся до нотаріуса після його закінчення за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

Ст. 67 Закону України „Про нотаріат” встановлює порядок видачі свідоцтва про право на спадщину, якщо спадщину на нерухоме майно прийняло кілька спадкоємців. У цьому випадку, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Встановлений порядок видачі на ім’я кожного спадкоємця окремого свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, закріплює за кожним спадкоємцем право власності на спадкове майно та обов’язок проведення кожним з них державної реєстрації права на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку. Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину. У статті 1301 ЦК України зазначено, що підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину є отримання його особою, яка не мала права на спадкування.

Законодавець передбачає, що не мають права на спадкування особи, які зазначені в ст. 1224 ЦК України, які є спадкоємцями, однак повинні бути усунені від права на спадкування. Це особи, які позбавили життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, скасувати його або внести зміни до нього. Позбавлені права спадкування за законом батьки після дитини щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина буде встановлена у судовому порядку. Це положення розповсюджується на всіх спадкоємців, в тому числі і на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України). Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими визнаний у судовому порядку недійсним. Свідоцтво про право на спадщину по заповіту може бути визнано недійсним, якщо у судовому порядку буде визнано недійсним заповіт.