Діяльність реєстраторів є надзвичайно важливим чинником розвитку акціонерних товариств. Саме реєстратор, зважаючи на свої прямі функціональні обов’язки, володіє повною і достовірною інформацією стосовно акціонерів та пакетів акцій, що їм належать, історії їх придбання та іншими важливими даними. Зловживання реєстратором своїм особливим становищем може призвести до значних ускладнень в управлінні компанією-емітентом, а за певних обставин - до втрати корпоративних прав її законними власниками. Зокрема, інформація, яка надається реєстратором, може бути використана для формування із числа акціонерів різних груп впливу, моделювання входження їх в коаліції, у тому числі таких, що створюються з метою організації різноманітних схем корпоративного шантажу. Несанкціоноване розкриття цих відомостей може спричинити ескалацію корпоративних конфліктів, створення сприятливого підґрунтя для запровадження різноманітних рейдерських схем захвату підприємств.

До того ж саме реєстратор надає дані по склад акціонерів для підготовки й проведення загальних зборів, від чого залежить їхнє своєчасне поінформування та допуск до участі. Як свідчить аналіз вітчизняної практики господарювання, на цій стадії реєстратори часто стають причиною порушення прав акціонерів. Так, створюючи штучні перешкоди до прийняття акціонерами участі в загальних зборах, реєстратори тим самим сприяють досягненню бажаного для зацікавлених осіб ефекту у голосуванні. Часто такі дії реєстратора базуються на замовленні з боку компанії-рейдера і слугують додатковим інструментом тиску на емітента з метою перехоплення корпоративного контролю у законних власників.

Нерідкими також є випадки, коли рейдерська атака відбувається через створення подвійних реєстрів, кожний з яких претендує на дійсність і правомірність. Як вже зазначалось, через порушення правил зберігання і ведення такого роду документів реєстр акціонерів може бути просто викрадений і за рішенням суду легітимізована його фальсифікована версія. Проте найчастіше застосовується інша, схема махінацій з реєстром.

Рейдери також часто використовують реєстраторів для оформлення переходу права власності на придбані з порушенням корпоративного законодавства пакети акцій для того, щоб у третього покупця були непохитні підстави вважатися добросовісним набувачем. Такий "розгалужений" ланцюжок продажів призводить до того, що віддалення від правопорушення, навіть виявленого й доведеного в суді, унеможливлює зміну розкладу сил в управлінні компанією. Адже в такому разі дорікнути акціонерові, що він придбав акції в неправомірний спосіб, неможливо. За будь-яких обставин існування подвійного реєстру спричиняє плутанину в питанні про те, хто й у якому розмірі становить групи впливу на прийняття рішень в корпорації. Унаслідок цього реальний контроль за діяльністю корпорації з боку законних власників поступово втрачається, а рейдери отримують бажаний ефект з порівняно незначними витратами.

Стосовно реєстратора, який припускає неправомірні дії, компанія-емітент може вжити санкції, передбачені угодою на ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Проте механізм застосування такого роду санкцій на сьогодні суттєво ускладнений. Це обумовлено впливом кількох основних чинників. По-перше, ніякої відповідальності реєстратора за ненадання реєстру або виписки з реєстру акціонерів чинним законодавством України не передбачено. По-друге, для того, аби звертатися в суд або правоохоронні органи, необхідно, принаймні, мати письмову відмову утримувача реєстру про надання такої інформації. Зрозуміло, що за наявності конфлікту з реєстратором емітенту одержати відповідний документ досить проблематично. По-третє, якщо акціонерне товариство-емітент захоче змінити реєстратора, воно все рівно не зможе цього зробити, оскільки без виданого реєстру акціонерів загальні збори, як і його рішення, будуть недійсними.

Таким чином, реєстратор не тільки може повністю заблокувати діяльність акціонерного товариства, але й залишитися цілком безкарним. Саме на такий сценарій розвитку подій розраховують рейдери, виступаючи замовниками неправильних або навіть неправових дій реєстратора щодо компанії-емітента. Якщо ж реєстратор при цьому не виявляє необхідну "зговірливість", його корпоративні права рейдерами можуть бути просто перекуплені. З цього приводу зауважимо, що чинним законодавством України не передбачено випадок зміни власників корпоративних прав у реєстратора як підставу для припинення емітентом договору з ним.

Альтернативою розриву угоди з утримувачем реєстру може бути подача заяви до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про порушення реєстратором ліцензійних умов [10]. Для кожного конкретного випадку можна визначити ступінь порушення ліцензійних умов, а також порушення реєстратором інших положень законодавства, результатом фіксації яких буде звернення у відповідні органи. Засобами реагування ДКЦПФР у цьому разі є: проведення спільно із співробітниками правоохоронних органів перевірок діяльності реєстратора; призначення представників для контролю за реєстрацією акціонерів, які прибули для участі в загальних зборах; направлення матеріалів виїзних і документарних перевірок до правоохоронних органів (органів прокуратури, органів внутрішніх справ) з метою проведення розслідування на предмет наявності в діях посадових осіб ознак складів злочинів; визнання емісії цінних паперів недобросовісною та, як наслідок, прийняття рішення про відмову в реєстрації проспекту емісії та випуску цінних паперів та/або зупинення відкритого (публічного) розміщення цінних паперів; визнання емісії цінних паперів недійсною та інших механізмів впливу аж до анулювання дії ліцензії з подальшою передачею системи реєстру акціонерного товариства незалежному реєстроутримувачу.

Слід визнати, що сьогодні непоодинокими є випадки, коли вжиті ДКЦПФР засоби впливу не забезпечують захисту акціонерного товариства від рейдерської атаки через відсутність адекватного реагування з боку правоохоронних органів на встановлені факти протиправної поведінки реєстраторів. Вирішення спорів у цій сфері відносин належить до компетенції судів. Тому навіть своєчасно запроваджені ДКЦПФР заходи стосовно реєстратора, який припускає порушення ліцензійних умов своєї діяльності, забезпечують, по суті, лише відстрочку фізичного захоплення підприємства на певний час або ж надання власнику, який вже був позбавлений права власності на належне йому майно, додаткових підстав і доводів для майбутнього оскарження протиправних дій рейдера у судових інстанціях. До самих ж схем протиправних поглинань в Україні нині широко залучаються органи судової влади, рішення яких є обов’язковими для виконання на всій території країни, у тому числі органами виконавчої влади. Це унеможливлює остаточне врегулювання проблеми корпоративного рейдерства лише ДКЦПФР у межах визначених законодавством повноважень, і потребує системного підходу, а також вжиття відповідного комплексу заходів з боку всіх органів влади. Мова йде про запровадження цілеспрямованої державної політики запобігання неправовим поглинанням та протидії рейдерству як найважливішого напряму забезпечення державного впливу на розвиток корпоративного сектора економіки України в сучасних умовах господарювання. Убачається, що першим кроком у межах реалізації цієї політики має стати врегулювання питань, пов’язаних зі створенням надійної системи обліку прав власності акціонерів, упорядкування діяльності реєстраторів.

Тому більш прийнятним є другий варіант розв’язання окреслених проблем реєстраційної діяльності, який передбачає посилення централізації системи обліку прав власників іменних цінних паперів. Утілення цієї альтернативи пов’язується, зокрема, зі створенням загальнодержавного реєстру акціонерів і центрального національного депозитарію публічних акціонерних товариств. При цьому доцільно передбачити, що в депозитарії акції стратегічних підприємств (гірничо-збагачувальні комбінати, обленерго тощо) будуть знерухомлені, тобто відбудеться певна централізація системи обліку акцій цих компаній шляхом переводу їх в бездокументарну форму.

У зв’язку із цим необхідно також урегулювати питання, пов’язані із втратою і відновленням реєстру акціонерів. Так, необхідно усунути можливості фіктивної втрати реєстру акціонерів та його "відтворення" з порушенням прав законних власників іменних цінних паперів, розробити судову процедуру, яка б дала змогу відновлювати права на цінні папери в тих випадках, коли втрата реєстру відбулася з об’єктивних причин. При цьому сам механізм відновлення втраченого реєстру акціонерів слід чітко прописати, наприклад, шляхом внесення змін до Закону України "Про акціонерні товариства". Зокрема, треба передбачити обов’язкову публікацію повідомлення про втрату реєстру в засобах масової інформації. Доречною буде й фіксація норми, відповідно до якої акціонери протягом всього періоду відновлення реєстру повинні мати можливість висунути свої претензії з приводу володіння цінними паперами, а поки реєстр не відновлений, усі угоди, які відбуваються з акціями, повинні мати право на оскарження.

Пріоритетними завданнями державної політики у сфері запобігання неправовим поглинанням та протії рейдерству в сучасних умовах України є встановлення адекватних і реальних санкцій за порушення корпоративного законодавства з боку реєстратора, запровадження ефективних механізмів реалізації цих санкцій. Найважливішим аспектом у цьому разі стає врегулювання питань, пов’язаних із судовим захистом прав акціонерів. Нині суди, розглядаючи позови зареєстрованих осіб до реєстраторів, залучають як відповідача або (залежно від суті питання) як третю особу акціонерне товариство, посилаючись на те, що чинним законодавством зобов’язання організовувати облік власників іменних цінних паперів покладається саме на акціонерне товариство. Безпосередня відповідальність реєстратора перед зареєстрованими особами і жорсткі фінансові санкції змогли б стимулювати недбайливих реєстраторів виконувати свої зобов’язання в межах закону і не зловживати своїм функціональним становищем.

Необхідність запровадження зазначеного комплексу заходів з удосконалення процедур і правил ведення реєстру акціонерів та створення надійної системи захисту їхніх прав варто врахувати під час доопрацювання проекту Закону "Про систему депозитарного обліку цінних паперів". Доцільно також взяти їх до уваги під час визначення пріоритетів діяльності уповноважених органів виконавчої влади у сфері реалізації політики протидії рейдерству в корпоративному секторі економіки України.