Business Registration Consultanse 0382-708049 0971949984


реэстра












Головна » Статті » Pravo

Проблеми встановлення форм вини в кримінальному праві

 

  Суб’єктивна сторона – чи не найскладніший для дослідження та кримінально-правового аналізу елемент складу злочину. При цьому її значення важко переоцінити. Конституція України в ст. 62 встановила, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Це конституційне положення знайшло своє втілення в ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України. Кримінальне право приділяє проблемі внутрішьої сторони злочину особливу увагу, оскільки найменше відхилення від принципу винної відповідальності призводить до порушення законності, притягнення до кримінальної відповідальності невинного.

Встановлення суб’єктивної сторони не менш важливе, ніж об’єктивної, що нерідко не береться до уваги при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ. Правильне встановлення ознак суб’єктивної сторони обумовлює кваліфікацію злочину в точній відповідності із законом.

Мета злочину – уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа. Щодо емоціонального стану, то кримінальний закон в окремих випадках вказує на особливий емоційний стан людини як ознаку суб’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК України); умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 123 КК України), заподіяне в стані сильного душевного хвилювання. Постановою Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» визначено, що «судам потрібно мати на увазі, що суб’єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, відповідальність за які передбачено статтями 116 і 123 КК, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними». Необхідною умовою кваліфікації дій винного за зазначеними статтями є сильне душевне хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання чи тяжкої образи з боку потерпілого. Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних ушкоджень або побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб [16].

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої як певний злочин за відповідною нормою закону про кримінальну відповідальність, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК).

Вина як властивість суб’єктивної сторони будь-якого злочину є обов’язковою умовою кримінальної відповідальності та характеризується змістом, сутністю, формою і ступенем. Сутність вини визначає її соціальну природу і полягає в прояві негативного ставлення особи до тих інтересів, цінностей, благ (суспільних відносин), що охороняються КК. Зміст вини обумовлений певним сполученням свідомості (інтелектуального моменту) і волі (вольового моменту), через співвідношення ознак яких і виражається психічне ставлення особи до діяння та його наслідків.

На думку Чернишової Н.М. «зміст вини в науці кримінального права визначається як відображення у психіці (свідомості) особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт і об’єктивну сторону. Тобто це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину – перший найбільш важливий елемент у понятті вини [16, с. 101].

При вчиненні злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, які характеризують об’єкт злочину, ознаки предмета, спеціального суб’єкта, об’єктивну сторону – характер вчинюваних дій (бездіяльності), а в матеріальних складах – і суспільне небезпечні наслідки (можливість їх настання). Стосовно різних обставин інтелектуальне ставлення суб’єкта може бути різним. Одні обставини можуть бути ним усвідомлені більш повно, інші – приблизно; одні відображаються у свідомості правильно, адекватно, інші – помилково. Вольовий момент змісту вини означає усвідомлене спрямування розумових і фізичних зусиль на досягнення мети чи на утримання від активних дій. Відповідно до КК вольовими ознаками умисного психічного ставлення особи є бажання настання певних суспільне небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності (прямий умисел), або свідоме їх допущення (непрямий умисел).

В умовах технічного прогресу тяжкість наслідків необережної поведінки людей суттєво підвищується. Пов’язано це зі значним підвищенням кількості технічних засобів, що проникають в усі сфери життєдіяльності людини, появою все більш могутніших джерел енергії що значно підвищують можливості людини (і разом з тим потенційну небезпеку). В кінцевому випадку підвищується «ціна помилки», тобто можлива шкода, що заподіюється необережною або умисною поведінкою людини [4, с. 37]. Підвищення злочинів з умислом пояснюється не тільки ускладненням та зростанням кількості технічних засобів та різноманітних механізмів, але і складностями психофізіологічної адаптації людини до нових процесів використання техніки. Перед юристами постають нові проблеми: дослідження спільно з психологами та фізіологами особливостей поведінки людини в стресових, небезпечних і важких ситуаціях; питання відповідальності за різноманітні форми правового умислу; вивчення ефективності перевиховання осіб, які скоїли правопорушення з необережності, умислу і відпрацювання нових форм і методів.

Категорія: Pravo | Додав: advocate (2016-12-01)
Переглядів: 65 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Legal Аssistance© м. Хмельницький вул. Соборна, 11       тел.: 70-80-49, 0971949984