Business Registration Consultanse 0382-708049 0971949984


реэстра












Головна » Статті » Pravo

Режим сепарації в Сімейному праві України

 

   Як відомо, сім’я є первинною основою будь-якого суспільства. В склад сім’ї входять особи, що мають взаємні права і обов’язки, пов’язані спільним побутом, і, що саме головне – проживають разом. Проте, іноді бувають випадки, коли особи, пов’язані узами шлюбу, з ряду причин живуть окремо. Наприклад, в ситуації коли подружжя через навчання, роботу, лікування, необхідность догляду за батьками, дітьми, не проживає спільно.

Особа може знаходитись у місцях відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Проте, Сімейний кодекс України визначає, що, навіть живучи окремо, чоловік та дружина залишаються однією сім’єю. Іноді бувають випадки, коли подружжя, через низку обставин приймають рішення жити окремо. Це не заборонено законом, адже і чоловік, і дружина згідно Конституції України мають право на вільний вибір місця свого проживання. Інколи, таке роздільне проживання може бути короткочасним, але часто, такий стан речей може розтягнутися на невизначений час. В даному випадку подружжя не має бажання розривати шлюб, щоб не втягуватись в тривалий судовий процес поділу майна та дітей. З іншої ж сторони, і чоловік, і дружина можуть надіятися на збереження шлюбу після деякого періоду окремого проживання. Даний статус-кво може затягнутися на роки. Проте, для держави та її органів, таке подружжя продовжує залишатися однією сім’єю зі всіма правами та обов’язками передбаченими Сімейним Кодексом України. Адже, далі, в процесі можливого розірвання шлюбу, вони можуть зіштовхнутися з серйозними проблемами поділу майна подружжя, набутого в період окремого проживання.

Дані проблеми ведуть до тривалих та неприємних судових процесів. Сімейний Кодекс України небезпідставно вважається одним з найкращих сімейних кодексів в Європі. В ньому регламентовано і встановлення режиму окремого проживання. Тому, за спільною заявою подружжя (в порядку окремого провадження) або за позовом одного з подружжя (в порядку позовного провадження) суд може прийняти рішення про встановлення режиму окремого проживання (сепарації). Даний режим не припиняє прав і обов’язків, які чоловік і дружина мали до встановлення такого режиму. Але, є два аспекти. По-перше, майно, придбане дружиною та чоловіком, після набуття чинності режиму окремого проживання, не вважається придбаним в шлюбі (не має статусу спільного сумісного майна подружжя). По-друге, дитина, народжена дружиною після проходження десяти місяців з моменту початку дії режиму сепарації, не вважається такою, що походить від її чоловіка. В разі відновлення родинних стосунків або за рішенням суду, на підстави заяви одного з подружжя, режим окремого проживання припиняється. Така схема є досить зручною і допомагає уникнути ряду серйозних проблем в майбутньому.

Інститут режиму окремого проживання подружжя (сепарація) є відносно новим для сімейного права Україні.

Окремими аспектами режиму окремого проживання (сепарації) в сімейному праві займалися наступні науковці: К. Глиняна, М. Німак, З. Ромовська, C. Черноп’ятов, М. Ясинок та ін. Проте, на сьогоднішній день досі не здійсненно системного дослідження проблем запровадження інституту сепарації в сімейному праві України.

1. Інститут сепарації в Україні закріплений не так давно, а саме в 2002 році. В той же час, в світовій історії режим сепарації відомий ще з давніх давен. Слід зазначити, що осмислення проблеми розлучень у римському праві (на юридичній основі якого пізніше формувалось грекоримське, християнізоване право), почалось з становлення понтифікапьного права, в контексті якого осмислювались правові звичаї відповідних видів, а також впродовж генези передкласичної та еволюції класичної римської юриспруденції.

Інститут сепарації був включений згодом у цивільні кодекси ряду європейських держав, у тому числі й Російської імперії. Але поступова демократизація життя призвела до того, що у більшості цих кодексів поряд із сепарацією були визначені і підстави для розірвання шлюбу. Отже, з часом сепарація перетворилася із заперечення розлучення у альтернативу розлученню. Таким чином, сепарація як інститут сімейного права пройшов довгу історію свого становлення у законодавстві різних країн (в певний час будучи фактично вилученим в радянський період) і є відносно новим для українського законодавства, що потребує глибокого дослідження.

2. При здійсненні аналізу режиму окремого проживання (сепарації) слід вказати, що схожі правові конструкції наявні в законодавствах інших держав. Сепарація як період окремого проживання подружжя характерна для багатьох зарубіжних країн. Інститут сепарації має спільні риси в процесуальному законодавстві України та Польщі, проте в практичній площині наш західний сосід пішов набагато дальше – практика винесення судових рішення про встановлення режиму окремого проживання є більш опрацьованою та систематизованою в Польщі. Процесуальне ж регулювання порядку встановлення такого режиму окремого проживання є різною у різних держав.

3. Неможливість проживати спільно означає, що подружжя не може проживати разом через певні об’єктивні обставини (хвороба одного з подружжя; відмова одного з подружжя від співжиття; велика різниця у віці та зумовлені цим розбіжності в поглядах; належність одного із подружжя до різних сект чи субкультур тощо), а небажання означає, що в подружжя відсутнє прагнення до спільного проживання, воно суперечить їхній волі, хоча об’єктивно може бути цілком можливим (втрата поваги один до одного, непорозуміння, негідна поведінка одного із подружжя, непристосованість молодого подружжя до самостійного життя.

Після встановлення режиму окремого проживання подружжя презумпція батьківства призупиняється за умови, що з моменту встановлення сепарації пройшло десять місяців. Так, у випадку народження дитини дружиною чоловіка, чоловік не буде вписаний в Свідоцтво про народження дитини автоматично на підставі Свідоцтва про шлюб.

Припинення презумпції права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, є класичним і основним наслідком сепарації. При встановленні режиму окремого проживання майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі, тобто особи убезпечують свої майнові інтереси на майбутнє.

4. Оскільки режим окремого проживання породжує досить серйозні правові наслідки, тому позивач має подати до суду відповідне обґрунтування своєї вимоги. Суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання, якщо виявить розлад подружніх відносин у духовній, фінансовій і фізичній площинах або хоча б в одній з них. Запозичення цього інституту з канонічного права обумовило застосування для тлумачення у судовій практиці зазначеного розладу таких підстав, окреслених церквою, як зрада одного з подружжя; реальна загроза життю та здоров’ю одного з подружжя (бійки, знущання, інші ситуації); загроза душі одного з подружжя чи їхніх дітей (наприклад, перебування іншого з подружжя у секті, примушування ним інших членів сім’ї до цього); небезпека для спільних дітей.

Суд має право відмовити у позові про встановлення режиму окремого проживання. Оскільки, відповідно до статті 7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, а суд регулює ці відносини між конкретними особами, які є позивачем та відповідачем, то відмова в позові про сепарацію може бути обґрунтована важкою хворобою відповідача, наявністю декількох дітей, іншими обставинами, котрі мають істотне значення.

Якщо, наприклад, рятуючи дружину, чоловік втратив обидві ноги і став інвалідом, то вимагати у цій ситуації встановлення режиму окремого проживання було б несправедливо. Або якщо після народження третьої дитини дружина захворіла на розсіяний склероз і перебуває у немічному стані, у цьому разі також перешкодою до сепарації мав би стати принцип справедливості. Ані фактична сепарація, ані режим окремого проживання, встановлений судом, не впливає на особисті немайнові та майнові права і обов’язки подружжя щодо дітей. Безперечно, фізично роздільне проживання батька і матері ускладнює механізм реалізації цих прав та обов’язків, але СК України відносить узгодження питань реалізації цих прав та обов’язків до відання самого подружжя, і лише якщо вони не дійдуть згоди, питання вирішується органом опіки та піклування або судом. Таким чином, правові наслідки встановлення режиму окремого проживання загалі не впливають на реалізацію прав і обов’язків батьків щодо дітей. Таку реалізацію ускладнює лише фізично роздільне проживання чоловіка та дружини. Але таке проживання (фактична сепарація) можливе і без рішення суду – в порядку реалізації кожним з подружжя права на вільний вибір місця проживання – і не є обов’язковим наслідком чи умовою сепарації юридичної.

5. Порядок встановлення та припинення режиму окремого проживання подружжя в порядку окремого провадження потребує додаткової правової регламентації та удосконалення. Основними напрямками такого удосконалення є:

  • зменшення суддівського розсуду при ухваленні рішення про встановлення сепарації;
  • окреслення предмета доказування;
  • чітка регламентація змісту рішення суду про встановлення сепарації;
  • запровадження державної реєстрації сепарації як акту цивільного стану;
  • виключення норм про автоматичне припинення сепарації; додаткова регламентація судового припинення сепарації тощо.

 

Категорія: Pravo | Додав: advocate (2016-09-08)
Переглядів: 458 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Legal Аssistance© м. Хмельницький вул. Соборна, 11       тел.: 70-80-49, 0971949984