В зв’язку із проведенням на Сході України АТО значно підвишилась кількість виявлених злочинів у вигляді сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності. Місцеве населення Луганської та Донецької області часто сприяло учасникам незаконних організацій ДНР та ЛНР, що негативним чином позначилося на ході проведення АТО. Аналіз фахових видань з кримінального права переконує, що питання про сприяння учасникам злочинних організацій з моменту здобуття незалежності Україною не отримали у них значного спеціального висвітлення. А тому опрацювання вказаних проблем має важливе значення і новизну як з точки зору подальшого розвитку відповідної наукової теорії, так і практичної точки зору. Сучасне регулювання проблем сприяння учасникам злочинних організацій є недостатнім.

Кримінально-правовій характеристиці сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності приділялась увага у працях: М.І. Бажанова, В.І. Борисова, В.П. Тихого, В.О. Тюніна та ін. Однак, існуючі дослідження мають фрагментарний характер, тобто в тій чи іншій частині торкаються питання, дослідженню якого присвячена ця робота, не вирішуючи зазначені вище проблемні питання. Не зважаючи на значну наукову розробку проблеми сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності залишається чимало кримінально-правових аспектів, що вимагають подальшого наукового дослідження, зокрема, питання окреми ознак складу злочину, передбаченого ст. 256 Кримінального кодексу України.

Підставами криміналізації сприяння членам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності є: несприятлива динаміка розвитку зазначених суспільно небезпечних діянь; особлива небезпека зазначених дій; необхідність виконання зобов’язань за міжнародними угодами. Принципами криміналізації сприяння членам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності є: суспільна небезпечність; відносна поширеність діяння; домірність позитивних і негативних наслідків криміналізації; кримінально-правова адекватність криміналізації; системно-правова несуперечність криміналізації конкретного діяння; міжнародно-правова необхідність і допустимість криміналізації; процесуальне здійснення переслідування; необхідність кримінально-правової гарантії охорони конституційних прав та установлень; безпробільність і ненадмірність кримінально-правової заборони; визначеність і єдність термінології; повнота складу; домірність санкції та економії репресії [4, с. 24].

 Норма, передбачена ст. 256 КК України, відповідає підставам та принципам криміналізації, за винятком принципу безпробільності й ненадмірності кримінально-правової заборони, оскільки, встановлюючи відповідальність за сприяння членам злочинних організацій, заборона щодо створення яких міститься у ст. 255 КК України, законодавець залишив без уваги таку форму об’єктивної сторони зазначеного злочину, як участь у злочинах, що вчиняються членами такої організації, у зв’язку з чим заздалегідь не обіцяне сприяння особам, які не є членами злочинної організації, але беруть участь у злочині, вчиненому нею, розглядається не як сприяння найнебезпечнішій формі організованої злочинності, а на загальних підставах, як потурання злочину, без урахування його суспільної небезпечності.

 Залежно від спрямованості можна виокремити такі види діяльності зі сприяння учасникам злочинних організацій або укриття їх злочинної діяльності: 1) спрямована на створення сприятливих умов злочинної діяльності відповідних угруповань (надання приміщень, сховищ, транспортних засобів, інформації, документів, технічних пристроїв, грошей, цінних паперів тощо); 2) спрямована на створення несприятливих зовнішніх умов виявлення та розслідування злочинної діяльності відповідних угруповань (знищення, утаювання, маскування або фальсифікацію інформації (її носіїв); перешкоджання здійсненню оперативно-розшукових заходів та слідчих дій тощо); 3) спрямована на утворення несприятливих внутрішніх умов виявлення та розслідування злочинної діяльності відповідних угруповань (здійснюється, як правило, працівниками правоохоронних органів).

2. Події на Сході України призвели до значного сплеску вчинення злочинів, передбачених ст. 256 КК України. Проте, в більшості випадків, таких осіб звільняють від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

3. Родовим об’єктом злочинів проти громадської безпеки є громадська безпека як значна цінність, тобто стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави від негативних наслідків явищ соціального, природного або техногенного характеру, а також підтримка достатнього рівня такої захищеності для нормального їх функціонування.

4. Суб’єкт злочину досліджуваного складу злочину (ст. 256 КК України) є загальним. Суб’єктом даного злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку (загальний суб’єкт). В кримінальному праві суб’єкт – це один із учасників кримінальних правовідносин, особа, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Питання про суб’єкта злочину за своєю сутністю є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності.

Вчиняючи злочин, передбачений ст. 256 КК України, винна особа знає, що надання допомоги учасникам злочинної організації, а тим самим і всій організації, укриття їхньої злочинної діяльності слугує її продовженню, розуміє, що цим вона сприяє організованій злочинній діяльності, а, отже, усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх діянь. Вона передбачає, що такі діяння призводять до того, що продовжується злочинна діяльність організації, а тим самим і заподіюється шкода громадській безпеці.

Суб’єктивна сторона сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності характеризується низкою особливостей, а тому дослідження цього елемента потребує більш детального аналізу ознак, що його характеризують, насамперед прямого та непрямого умислу, оскільки цей злочин, на нашу думку, може бути вчинений за наявності переважно саме цих форм вини.

Психічне ставлення особи до діяння, передбаченого ст. 256 КК України, може виявлятися у подвійній формі умисної вини: особа усвідомлює, що сприяє учасникам злочинної організації та бажає це робити, але не бажає, а свідомо допускає створення умов для діяльності злочинної організації в цілому. При цьому безперечно, що особа може вчиняти аналізований злочин і виключно з прямим умислом, тобто бажати як сприяти учасникам злочинної організації, так і створити умови для діяльності злочинної організації в цілому. Проте, різниця у зазначених ставленнях особи до вчиненого має бути відображена й при призначенні покарання винному.