Відшкодування шкоди потерпілому від злочину

   У світлі перетворень, які відбуваються в Україні особливо у сфері реформування судової системи та правоохоронних органів, відновлення прав і захист інтересів особи, що потерпіла від злочину, її матеріального становища має стати домінуючим у тому числі у сфері кримінального судочинства, і така мета регулювання відповідних відносин повинна превалювати над метою кримінального покарання злочинця й досягнення цілей превенції. Проте, порядку надання такої компенсації, на жаль, немає, оскільки Україна хоч і підписала у 2005 р. Європейську конвенцію про відшкодування збитку постраждалим від насильницьких злочинів від 24.11.1983, однак так і не ратифікувала її. Тому й немає закону, який би урегулював відносини з надання державою компенсацій постраждалим від злочину за тілесні ушкодження, а також фінансування їхнього лікування, поховання тощо.

У нашій державі досліджуване питання також дістало свого розвитку. Так Цивільний кодекс України у ст. 1177 зазначає, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується (компенсується) йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Обов'язок держави відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину закріплений у ст. 1207 ЦК України. Обидві статті є відсильними і зобов'язують керуватися правилами, що містяться в іншому нормативно-правовому акті. Однак такий законодавчий акт досі не прийнятий. Проблемою такої прогалини є відсутність можливостей для реалізації вказаних норм. Отже, питання відшкодування державою майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину урегульовано чинним законодавством недосконало і потребує подільшого дослідження і аналізу.

Вказана проблематика свого часу була предметом дослідження таких учених, як О.С. Александров, Л.М. Баранова, В.Т. Безлепкін, Є.В. Блінкова, П.Г. Гурєєв, 3.3. Зінатуллін, В.Т. Нор, С.І. Остапенко, С.Є. Сиротенко та інші. Проте стрімке оновлення нормативного матеріалу, що відбулося останнім часом (вищенаведені зміни до ЦК України, прийняття нового Кримінального процесуального кодексу України, не може не впливати на науковий та практичний інтерес до неї в умовах сьогодення. Зазначеним і зумовлена актуальність обраної теми курсової роботи: «Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину».

Відшкодування шкоди, завданої злочином, має стати одним із пріоритетних завдань кримінального судочинства, яке має не менше значення, аніж покарання винної в скоєнні злочину особи. Приватні інтереси потерпілого є не менш важливими, ніж публічні інтереси суспільства та держави в підтриманні порядку та досягненні цілей загальної й приватної превенції. У зв’язку з цим видається необхідним доповнити ст. 2 КПК України вказівкою на швидке, своєчасне й повне відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Цивільно-правова природа відшкодування майнової шкоди в кримінальному провадженні передбачає розуміння його як об’єкта деліктних зобов’язань, яким воно є в цивільному праві. Так, відповідно до ст. 1192 чинного Цивільного кодексу України, сутність відшкодування полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі або в повному відшкодуванні завданих збитків.

 Тому можна стверджувати, що загальне розуміння категорії відшкодування шкоди не відрізняється в українському та європейському законодавстві. Однак українському законодавцю слід чітко і послідовно провести співвідношення «шкоди» та «збитків». Отже, в українських та уніфікованих європейських актах відсутнє визначення понять «шкода» та «збитки», проте в них розкривається їх обсяг та складові. В українському та європейському законодавстві закріплено принцип повної компенсації шкоди. При цьому згідно з європейським та українським підходами, незважаючи на відмінності в термінології, компенсації підлягають як реальні збитки, так і упущений прибуток (вигода).

Відшкодування шкоди, завданої злочином, є частиною більш загальної проблеми відшкодування шкоди, завданої громадянам і юридичним особам. Складність цієї проблеми полягає в тому, що тут зіштовхуються приватні інтереси потерпілого та публічні інтереси держави й суспільства. Через це норми права повинні забезпечувати компроміс цих інтересів, а законодавець – визначити та послідовно проводити систему пріоритетів, виходячи із загальних конституційних принципів.

Цивільно-правова природа відшкодування майнової шкоди в кримінальному провадженні передбачає розуміння його як об’єкта деліктних зобов’язань, яким воно є в цивільному праві. Так, відповідно до ст. 1192 чинного Цивільного кодексу України, сутність відшкодування полягає в поновленні майнової сфери потерпілого в натурі або в повному відшкодуванні завданих збитків.

Об’єктивно не існує такого злочинного діяння, яке не спричинило б заподіяння шкоди тією або іншою мірою. Зокрема, вона має місце й під час замаху на злочин, у результаті якого немає матеріальних наслідків, але обов’язково заподіюється нематеріальна шкода: психічна, організаційна, ідеологічна.

На думку С.П. Черевка, ані з позицій законодавства, ані з позицій судової практики не виникає питання про наявність моральної (немайнової) шкоди, якщо встановлена вина особи в учиненні злочину. Негативні наслідки злочину, хоча б і в найменшому їх вигляді, порушують установлені особою зв’язки в суспільстві, оточенні, інших відносинах, зумовлюють хвилювання, а іноді й досить серйозні розлади здоров’я. Будь-які дії зовнішнього впливу на майнову чи особисту сферу особи поза її волею спричиняють негативні наслідки емоційного характеру. Подання позову про відшкодування моральної шкоди є правом особи, але наявність такого права у зв’язку з протиправними діями є безумовною. Відтак видається справедливим говорити про презумпцію завдання моральної шкоди потерпілому в результаті вчинення злочину й, отже, відсутності необхідності доводити завдану моральну шкоду.

В.В. Васильєв також зазначає про необхідність уведення презумпції моральної (немайнової) шкоди в разі вчинення будь-якого злочину, щоправда відносно ситуації про компенсацію такої шкоди за рахунок Державного бюджету.

Проблема відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок державного бюджету вже тривалий час викликає певну дискусію в науковій літературі. Це пов’язано з недосконалістю правового механізму відшкодування такої шкоди й, зокрема, ст. 1177 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках і порядку, передбачених законом. На жаль, сьогодні відповідний закон парламентом не прийнятий і питання відшкодування або компенсації шкоди, особам, які потерпіли від злочину, особливо у випадках, коли особу злочинця не встановлено, не вирішено.

Як правильно зазначає С.П. Черевко, оскільки держава в імперативному порядку перебирає на себе функцію кримінального переслідування та покарання, логічним буде висновок, що сам держава повинна забезпечити відновлення особистої (майнової) сфери особи, яка потерпіла від злочину.