Правові положення відшкодування шкоди в Україні

  Нормативно-правовий інститут відшкодування шкоди є необхідним та важливим фактором ефективного функціонування господарських і соціальних відносин. Адже юридичні компенсаційні механізми створють основу для стабільного та прогнозованого розвитку економіки України. Так, західні компанії при здійсненні інвестицій в першу чергу вивчають правові механізми їх захисту, реальність відшкодування ймовірної шкоди та ін. Без створення надійної системи правового захисту економічних та соціальних відносин неможливо і претендувати на повноцінний економічний розвиток.

При дослідженні правових механізмів відшкодування шкоди в Україні, в першу чергу слід звернути увагу на існування негативних явищ у публічній сфері компенсаційних правовідносин. Так звана «колективна безвідповідальність» у сфері державного управління та місцевого самоврядування не може вважатися явищем, що сприятиме інтеграції України до європейського та світового економічного простору, особливо в аспекті ратифікації Україною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Питання відшкодування шкоди за цивільним законодаством в тій чи іншій мірі отримали розробку у працях М.С. Малеїна, Л.Г. Могилянського, О.Л. Жуковської, тощо. Разом з тим, у в даний час недостатньо приділено уваги сучасному правовому регулюванню сфери.

Джерелами правового регулювання зобов’язань з відшкодування шкоди є Конституція України, міжнародно-правові акти, Цивільний кодекс України та ін. кодекси, закони та підзаконні нормативно-правові акти (закони України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» та ін).

Зобов’язання з відшкодування шкоди є одним із видів позадоговірних зобов’язань у зв’язку з тим, що їх виникнення відбувається не на підставі договору, а є наслідком настання передбаченого законом факту порушення права «поза договором». Стаття 4 Цивільного кодексу України вказує на ЦК України як на основний акт цивільного законодавства України, визначаючи тим самим його місце в ієрархічній системі актів цивільного законодавства.

Протиправність у зобов’язаннях з відшкодування шкоди базується на принципі генерального делікту, який полягає в загальній забороні завдавати шкоду майну або особі. Згідно з цим принципом будь-яке завдання шкоди є протиправним, якщо тільки заподіювач не доведе правомірність своєї поведінки. Саме цим пояснюється формулювання статей 1166-1167 ЦК України як загальних до всіх правовідносин із відшкодування майнової або моральної шкоди, які підлягають застосуванню при відсутності інших спеціальних норм. Проте, вказана правова конструкція генерального делікту призводить до того, що при застосуванні до правовідносин спеціальної норми встановлений факт завдання, зокрема, моральної шкоди, може бути таким, що не тягне виникнення обов’язку з її відшкодування.

2. Підставою для виникнення зобов’язань можуть бути не тільки правочини, а й інші юридичні факти, зокрема заподіяння шкоди іншій особі. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, належать до позадоговірних зобов’язань. Їх ще називають охоронними (а якщо виникли з правопорушення – деліктними зобов’язаннями). Підставою для виникнення даних зобов’язань є цивільне правопорушення, що виражається у заподіянні шкоди іншій особі. Суб’єктами зобов’язання є: потерпілий – особа, якій завдано шкоду, виступає як кредитор; особа, що несе відповідальність за шкоду (найчастіше, яка заподіяла шкоду), виступає як боржник. Суб’єкти такого зобов’язання не перебувають у договірних правовідносинах, бо дане зобов’язання виникає незалежно від останніх. Змістом такого зобов’язання є право потерпілого вимагати залагодження (відшкодування) шкоди та (або) компенсації моральної шкоди, а також обов’язок заподіювача шкоди вчинити зазначені дії.

Від підстав слід відрізняти умови відшкодування шкоди. На відміну від підстав як фактів, передбачених законом і породжуючих відповідне цивільно-правове явище (зобов’язання з відшкодування завданої шкоди), умовами визнаються ознаки, якими ці підстави характеризуються і які випливають із закону.

До загальних умов виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки завдавача шкоди; в) наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом – шкодою; г) вина завдавача шкоди. Дані умови визнаються загальними тому, що їх наявність необхідна в усіх випадках завдання шкоди для позитивного вирішення питання щодо її відшкодування, за винятком тих, стосовно яких закон встановлює спеціальні вимоги, розширюючи чи обмежуючи перелік зазначених умов (наприклад, у разі завдання ядерної шкоди закон встановлює межі відшкодування завданої шкоди незалежно від вини оператора ядерної установки).

3. Моральна шкода полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При вирішенні питань щодо компенсації моральної шкоди суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. Однак негативне ставлення до загальної презумпції наявності моральної шкоди не перешкоджає деяким вченим пропонувати введення презумпції щодо окремих випадків заподіяння моральної шкоди.

Захист суб’єктивного цивільного права способом компенсації моральної шкоди повинен базуватися не на основі класифікації прав на майнові чи немайнові, а також виділення нематеріальних благ, а на видах заподіяної шкоди. Тобто, шкода, заподіяна соціальному та психічному благополуччю особи, а саме її здоров’ю, в тому числі і як наслідок посягання на майнові права, безумовно, має бути компенсована. Таким чином, право на компенсацію моральної шкоди носить комплексний характер, і, на основі ст. 55 Конституції України, слід застосовувати загальнодозвільний принцип до використання людиною її права на компенсацію моральної шкоди, тобто, таке право виникає внаслідок порушення і житлових прав громадян. Навряд чи обмеження національними судами випадків компенсації моральної шкоди без врахування приписів Конвенції є правильним. З одного боку, ЦК України як основний акт цивільного законодавства не виходить з того, що моральна шкода компенсується лише у випадках, передбачених ним або спеціальними законами і ст. 23, проводиться ідея, що моральна шкода повинна відшкодовуватися кожному, чиє право порушене та кому вона дійсно завдана. З іншого боку, практика Суду, в тому числі за участю держави України, свідчить, що норми Конвенції становлять самостійну та достатню підставу компенсації моральної шкоди потерпілому у випадку порушення його прав.

4. Терміни «шкода», «збитки», «витрати» є семантично однорідними. Можливо тому вони іноді ототожнюються й використовуються як синоніми. На це звертається увага зокрема вищих судових органів при узагальненні ними судової практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням збитків чи завданої шкоди. Це можна пояснити іноді недбалим ставленням законодавця до юридичної термінології. Брак уніфікації при використанні певних правових понять і конструкцій залишається проблемою сучасного процесу цивільного законодавства. Терміни «шкода» і «збитки» необхідно розмежовувати, тому що як правові поняття вони мають різне змістовне наповнення. Безперечним є той факт, що обидва вони є негативними явищами для особи й несприятливим результатом порушення її суб’єктивних цивільних прав та інтересів. Шкодою в цивільному праві вважається будь-який утиск особистого немайнового чи майнового блага. Залежно від того, чи має шкода вартісну форму, що виражається в грошових одиницях, її поділяють на майнову й немайнову (моральну). У свою чергу категорія «майнова шкода» теж не є однорідною.

Поняття шкоди є ширшим за обсягом, ніж збитки, оскільки охоплює не тільки ті негативні наслідки правопорушення, які можуть бути обчислені як збитки, а й немайнову (моральну) шкоду, яка не має вартісного еквіваленту.

Правовою підставою виникнення зобов’язання юридичної або фізичної особи відшкодувати шкоду, завдану їхнім працівником чи іншою особою, є ст. 1172 ЦК України. Передбачається кілька можливих ситуацій, коли зазначене зобов’язання може виникнути: а) коли шкода була завдана найнятим юридичною або фізичною особою працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків; б) коли шкода була завдана іншій особі підрядником, що діяв за завданням замовника; в) коли шкода була завдана учасником (членом) підприємницького товариства або кооперативу під час здійснення ним підприємницької діяльності або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

5. Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому слід мати на увазі, що таке конституційне право належить виключно фізичним особам, оскільки ця стаття міститься у Розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина». Отже, стосовно юридичних осіб, органів публічної влади – суб’єктів бюджетних правовідносин таке право з посиланням на ст. 56 Конституції України як на Закон прямої дії не допускається.

Схожі за змістом норми закріплені у статтях 1173-1175 Цивільного кодексу України. Так, положеннями вказаних статей встановлено обов’язок держави, Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі. У певних випадках на стороні кредитора або боржника може мати місце множина осіб.

Разом із тим, обов’язок відшкодування шкоди може бути субсидіарним. При цьому він має тимчасовий характер, внаслідок чого відбуваються трансформації визначення особи боржника та заподіювача шкоди. У відповідності до частині 1 ст. 1179 ЦК України неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. В даному випадку, заподіювач шкоди тут одночасно є боржником.

Згідно з п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, додаткові витрати (штрафні санкції, вартість додаткових робіт та матеріалів), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов’язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов’язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, на сьогоднішній день постає нагальна необхідність у розробці правової методики оцінки та порядку відшкодування шкоди завданої юридичними особами.

Існуючий на сьогоднішній день проект Закону «Про відшкодування шкоди, завданої фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень» від 14.01.2008 № 1344 є досить поверховим та неконкретним. Так, положення даного Закону містить всього 4 статті, три з яких переповнені загальними фразами, стаття ж 4 Закону вносить доповнення до відповідних положень Бюджетного кодексу України.

На нашу думку, прийняття вищезазначеного проекту Закону України є недоречним, оскільки жодним чином не вирішує проблем відшкодування шкоди завданої незаконними діями органами державної влади та місцевого самоврядування. Даний проект не містить жодних конкретних та дієвих механізмів відшкодування шкоди державними органами та органами місцевого самоврядування. З нашої точки зору, необхідно значно розширити даних законопроект, включивши в нього додаткові підрозділи, в тому числі і про персональну матеріальну відповідальність конкретних державних службовців (чиновників) за шкоду завдану з їх вини; встановлення чітких процедур відшкодування шкоди та забезпечення бюджетного покриття даної діяльності.