Business Registration Consultanse 0382-708049 0971949984


реэстра












Головна » Статті » Pravo

Залишення в небезпеці як злочин

 

  Залишення в небезпеці є дуже складною соціально-правовою проблемою, адже споконвіків людство жило і еволюціонувало багато в чому завдяки згуртованості, взаємодопомозі і науковому прогресу. Без цих якостей нас чекало б менш яскрава і барвиста реальність – це в кращому разі, а в гіршому – вимирання. Керуючись принципом гуманізму, що визнається сьогодні найголовнішим принципом побудови розвинутого суспільства, кожна цивілізована держава прагне виявляти максимум уваги до тих громадян, які в силу різних причин позбавлені змоги турбуватися про себе самостійно. Тому, на громадян та державу в цілому накладаються певні обов’язки по наданню допомоги людям, які знаходяться в небезпечному для життя стані, та які не в змозі вжити заходів до самозбереження, і встановлюється відповідальність за їх невиконання.

Серед заходів правового регулювання таких відносин український законодавець використовує заходи кримінально-правового характеру як найбільш суворі заходи впливу на суспільну поведінку. Зокрема, ст. 135 КК встановлює кримінальну відповідальність за завідоме залишення в небезпеці особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Деякі проблемні питання складу злочину за залишення в небезпеці розглядалися у працях Л.А. Андрєєвої, І.І. Горєліка, П.І. Орлова, П.Л. Портнова, В.В. Сташиса, Є.В. Топільської тощо. Праці даних авторів мають велике наукове та практичне значення, але все ще залишається багато невирішених питань стосовно визначення юридичного складу злочину залишення в небезпеці.

У суспільстві, в якому ми зараз живемо, завжди були і будуть групи індивідів, які не мають можливості піклуватися про себе з об’єктивних причин: похилий вік, хвороби, вроджені чи набуті фізичні чи психічні недоліки і т.п. Без сторонньої допомоги вони приречені на загибель. Простіше кажучи, без звичайної взаємодії і взаємної підтримки людей людство не зможе забезпечувати собі нормальні умови існування і відтворення, а отже, і не виживе.

Саме через цю причину в будь-якому цивілізованому суспільстві існує система відносин, яка передбачає турботу про людей, що опинилися в складній ситуації і насамперед – у критичному становищі. Ця система розрахована не тільки на негайну реакцію в подібній ситуації з боку держави як суб’єкта, що має найбільші можливості, але й активну участь членів соціуму, на яких цілком справедливо також покладається обов’язок та певна частка відповідальності.

Криміналізація залишення в небезпеці соціально обумовлена, юридично виправдана і, більше того, необхідна. Встановлення кримінальної відповідальності за дане діяння не тільки виступає важливим регулятором поведінки людей, що переслідують мету нормального розвитку та існування суспільства, але й має величезний виховний та моральний вплив, спрямований на вдосконалення особистості. Воно повинно відповідати вимогам, що випливають із закріплених законодавством гарантій, що забезпечують права і свободи людини і громадянина.

Кримінально-правові норми про відповідальність за залишення в небезпеці з’явилися досить давно. Генезис кримінально-правової заборони залишення в небезпеці бере свій початок ще зі Статутів князя Володимира Святославовича про десятини, суди і про людей церковних 1016 року та дістає свого подальшого розвитку за часів Галицько-Волинського князівства, Запорізької Січі, Російської та Австро-Угорської імперій, УНР, ЗУНР, УРСР та звичайно, в період незалежної України.

Більш розгорнуті норми охорони щодо життя і здоров’я неповнолітніх містяться в Кримінальному кодексі УРСР 1960 р. (з 1992 р. – Кримінальний кодекс України). Положення ст. 111 КК України 1960 року були найбільш близькими до положень кримінально-правової заборони залишення в небезпеці чинного КК України. Наукове дослідження історичного розвитку заборони залишення в небезпеці посприяло сучасному тлумаченню змісту ст. 135 КК України.

2. Родовим і безпосереднім об’єктом злочину є здоров’я та життя особи. Потерпілий від цього злочину – особа, що характеризується сукупністю двох ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану. Небезпечний для життя стан означає, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі заблокована в приміщенні, рибалка опинився у воді, людина, збита автомобілем, залишилася на проїзній частині дороги.

Об’єктивна сторона залишення в небезпеці включає в себе: бездіяльність суб’єкта; об’єктивні обставини, що позбавляють потерпілого можливості вжити заходів до самозбереження, негативний вплив зовнішніх факторів, що характеризують навколишню обстановку; відсутність реальної можливості втручання сил природи або третіх осіб, що здатні усунути небезпеку; об’єктивна наявність можливості надання допомоги без небезпеки для власного життя суб’єкта.

Суб’єкт розглядуваного у курсовій роботі злочину – спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме ті, які: 1) первісно зобов’язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість надати йому допомогу; 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

При залишенні в небезпеці суб’єктивна сторона характеризується необережною формою вини щодо наслідків, тобто злочинною самовпевненістю та злочинною недбалістю. Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості полягає у ставленні суб’єкта до суспільно небезпечних наслідків. Залишаючи особу в небезпечному для життя стані, суб’єкт злочину не усвідомлює реального розвитку причинного зв’язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча міг би, обміркувавши можливі наслідки вчиненого ним діяння. В даному випадку має місце передбачення абстрактної можливості настання наслідків. Інтелектуальний момент при злочинній недбалості характеризується тим, що особа не передбачає наслідків, які можуть виникнути в результаті діяння.

3. Україна не єдина країна, в якій кримінальним законодавством передбачені покарання за залишення в небезпеці і ненадання допомоги. У США і Швеції передбачена відповідальність навіть за більш ранню стадію злочину за поставлення в небезпеку, чого немає в законодавстві України. Стаття 135 КК України «Залишення в небезпеці» вказує, що відповідальність за явне залишення в небезпеці несе особа, яка сама поставила потерпілого в стан, небезпечний для життя і здоров’я. На нашу думку, не доцільно введення окремого складу «Поставлення в небезпеку», досить встановлення відповідальності за поствлення в небезпеку життя і здоров’я людини в статті, що передбачає відповідальність за залишення в небезпеці.

Таким чином, було б доцільним включення до КК України спеціальних статей про кримінальну відповідальність за залишення в небезпеці і ненадання допомоги з боку батьків, опікунів і інших осіб, зобов’язаних згідно із законом або спеціальним правилом піклуватися про неповнолітніх, оскільки останнім часом в нашій країні спостерігається збільшення зростання безпритульності.

 

 

 

Категорія: Pravo | Додав: advocate (2016-11-09)
Переглядів: 92 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Legal Аssistance© м. Хмельницький вул. Соборна, 11       тел.: 70-80-49, 0971949984