Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою беззаперечно належить до злочинів із матеріальним складом, оскільки обов’язковою ознакою об’єктивної сторони даного суспільно-небезпечного посягання є наслідки у вигляді майнової шкоди у значному або великому розмірах. Тому дослідження складу і розміру шкоди при вчиненні аналізованого злочинного діяння має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення.

На сьогодні серед науковців немає єдиної думки щодо поняття і складу майнової шкоди, визначення її розміру при кваліфікації злочинних діянь. Аргументується доцільність або недоцільність врахування при визначенні розміру майнової шкоди реальних збитків і упущеної вигоди. Питання щодо складу майнової шкоди при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою стає ще гострішим з огляду на констатацію деякими науковцями основної від межувальної ознаки даного злочину від злочинів проти власності саме за характером заподіяної шкоди.

Проблеми кваліфікації діянь, пов’язаних із посяганнями на власність, завжди були в центрі уваги науковців. Дослідженням питань, які безпосередньо стосуються теми курсової роботи, займалися Л.А.Вайнер, Д.Л.Нікішин, М.І.Панов, М.В.Перч, В.А.Романцов. Однак у більшості робіт, присвячених проблемам кримінальної охорони власності, не приділяється належна увага аналізу питань кримінально-правової відповідальності за таке посягання на власність як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Малодослідженим є питання про безпосередній об’єкт та предмет заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою. Потребує дослідження питання про форми заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, склад і визначення розміру майнової шкоди, заподіяної цим злочином.

Аналіз українських законодавчих джерел показує, що нормативно-правові норми про відповідальність за посягання на власність містилися у правових актах на всіх етапах історичного розвитку України. Від інших посягань, які визнавалися злочинними, посягання на власність відрізнялися відносною стабільністю. Дослідження історичного аспекту встановлення кримінальної відповідальності за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою є необхідним, оскільки дозволить визначити витоки, передумови і причини необхідності встановлення кримінальної відповідальності за це злочинне посягання [25, с. 43].

В історії розвитку кримінального права України пропонуємо виділяти три періоди: 1) кримінальне законодавство дорадянського періоду (до 1917 р.); 2) радянське кримінальне законодавство; 3) пострадянське кримінальне законодавство [18, с. 75]. Деталізація і уніфікація вітчизняного кримінального права бере початок із основного джерела права Київської Русі – Руської Правди. В нормах Руської Правди майновим злочинам приділялася значна увага, однак вони піддавалися постійним змінам. Поряд з крадіжкою (татьбою), підпалом, пошкодженням рухомого майна, в положеннях Руської Правди (ст. 12) встановлюється кримінальна відповідальність за самовільне користування чужим майном (конем, зброєю). У Розширеній редакції Руської Правди (ст. 47) вперше передбачається відповідальність за корисливе зловживання довірою – неповернення боргу протягом довгого терміну (кілька років) [16, с. 48].

У Кодексі про адміністративні правопорушення  існують норми, які передбачають адміністративну відповідальність за такі діяння, які підпадають під ознаки ст. 192 КК України. До таких діянь потрібно віднести самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53¹ КпАП України), порушення правил користування енергією чи газом (ст. 103¹ КпАП України), порушення правил надання та отримання телекомунікаційних послуг (ст. 148¹ КпАП України), безквитковий проїзд (ст. 135 КпАП України), самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів (ст. 132 КпАП України). Всі названі адміністративні проступки полягають у незаконному тимчасовому використанні майна або ухиленні від оплати за неуречевлені цінності (телекомунікаційні послуги, послуги проїзду, енергію, газ) [4]. Відмежування між адміністративними деліктами і ст. 192 КК України здійснюється за розміром заподіяної діянням шкоди. Якщо посяганням заподіяна значна шкода, то кваліфікація цих діянь здійснюватиметься за ст. 192 КК України.

Отже, відмежування між адміністративними деліктами і ст. 192 КК України здійснюється за розміром заподіяної діянням шкоди.

1. В КК УРСР 1960 р. вперше з’являється окрема стаття, яка встановлює кримінальну відповідальність за заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 87). Причиною такого виділення була наукова розробка терміну «розкрадання» і, як наслідок, поділ злочинів проти власності на корисливі злочини проти власності, які містять ознаки розкрадання і інші корисливі злочини.

Говорячи про склад злочину, передбаченого ст. 192 КК, слід зазначити, що його ознаки у чинному кримінальному законі (власне, як і в КК 1960 року) сформульовано настільки абстрактно та неоднозначно, що згідно з буквою закону він здатен охопити як низку інших кримінально караних діянь, так і безліч цивільно-правових деліктів.

2. Безпосереднім об’єктом цього злочину виступають не відносини власності, а зобов’язальні відносини. Це, у свою чергу, дає підстави стверджувати, що діяння, передбачене ст. 192 КК України, за своєю природою є злочином у сфері господарської діяльності.

Об’єктивна сторона цього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою або інших осіб користь, не отримує права на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах: 1) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); 2) ухиленні від сплати обов’язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов’язань мають надійти на користь власника.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, що поєднаний з корисливими мотивом і метою.

Диспозиція ст. 192 КК України не містить прямої вказівки на форму вини, з якою вчиняється це діяння. Проте на форму вини можуть вказувати мотив, ціль злочину, завідомість, форми злочину, способи вчинення злочину. Форми, у яких вчиняється заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а саме незаконне використання майна і ухилення від оплати за надані послуги або виконані роботи, дозволяють зробити висновок, що цей злочин може бути вчинений лише з умислу винного. Особа не може використовувати чуже майно, необережно, оскільки точно знає, що експлуатоване нею майно не є її власністю і не перебуває у її правомірному володінні.

3. Під час розмежування заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою із іншими злочинами проти власності у першу чергу слід звернути увагу на відсутність під час вчинення цього суспільно-небезпечного посягання факту переходу майна із фонду власника винній особі. Відмежування між адміністративними деліктами і ст. 192 КК України здійснюється за розміром заподіяної діянням шкоди.