ЗМІСТ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВОВІДНОСИН

   Із розвитком у національному господарстві організаційних форм виробництва активізується процес правового регулювання нових відносин і зв'язків, прийняття нормативно-правових актів. Накопичення цих актів потребуе відокремленого законодавчого регулювання певних однотипних відносин, що призводить до виникнення нових інститутів і підгалузей права. Фахівці з відповідних галузей права визначають належність нових відносин до тієї чи іншій галузі права.

По такій схемі відбувалося і введення в Україні такої загальновизнаної організаційно-правової форми функціонування підприємницьких структур, як господарські товариства. Корпоративний сектор стає в країні все більш значущим.

У той же час питання подальшого вдосконалення правового забезпечення господарського управління акціонерним товариством, проблеми утворення та діяльності його органів, боротьби з рейдерством потребують подальших досліджень, в руслі яких лежить і визначення належності корпоративних правовідносин, до той чи іншій галузі права, що й обумовлює актуальність та мету цього дослідження.

Багато хто з зазначених авторів визнають становлення і розвиток нових - корпоративних правовідносин. Щодо їх належності до той чи іншій галузі права, то тут думки розходяться. Одні вчені (В. Долинська, Є. Суханов, І. Спасібо-Фатєєва та ін.) вважають ці відносини цивільно-правовими, інші (О.Вінник, Т. Кашаніна, В. Лаптєв, В. Мамутов) відносять корпоративні правовідносини до господарсько-правових. Дехто обгрунтовує, що це відносини, які потребують комплексного врегулювання, з боку різних галузей права (О. Кібенко).

У правовій та економічній літературі термін «корпорація» (з лат. согрогаїіо - об’єднання, союз, товариство) застосовується в основному для ідентифікації господарських товариств (перш за все акціонерних) - комерційних юридичних осіб, створених на об’єднаному майні засновників.

Основу функціонування та розвитку, формування ресурсів інвестиційної діяльності підприємства, становить його капітал. Капітал може бути відображенням реально проінвестованих коштів у майно підприємства.

За рахунок вільних фінансових ресурсів, чистого прибутку підприємство може здійснити інвестиційні вкладення в інші суб’єкти господарювання. Аналіз структури капіталу дозволяє виявити резерви для майбутнього інвестування. Нарешті, при визначенні інвестиційної привабливості окремих суб’єктів (фінансової стійкості, ліквідності, прибутко вості) обов'язково вивчається структура і динаміка руху капіталу останніх.

Важливим, для виявлення вкладеного капіталу підприємства з позиції права власності необхідно визначити її форму (спосіб привласнення). За часів дії Закону України «Про власність», ст.ст.20, 26 якого визначали, що грошові та майнові внески членів господарського товариства (найбільш розповсюдженої організаційно-правової форми підприємництва), а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, є об’єктами права колективної власності, а суб’єктами цього права виступають самі акціонерні та господарські товариства, інші господарські об’єднання. Отже, будь-яка юридична особа могла виступати суб’єктом права власності як правовласник всіх її активів, і статутний капітал повинен бути основним джерелом створення цих активів. Тепер же, коли Закон України «Про власність» не діє, не зрозуміло, яка природа створеного засновниками статутного капіталу. Якщо це не колективна власність підприємства, а приватна власність засновників, тимчасово залучені джерела то втрачається сутність самого підприємства, як добровільного об’єднання майна фізичних та юридичних осіб для здійснення певних видів діяльності з метою одержання прибутку.

В певній мірі рятують ситуацію положення про підприємства колективної власності, які містяться у ст.ст.63, 167 Господарського кодексу України [І], оскільки з позицій інших законодавчих актів (Цивільного, Земельного кодексів України) ці підприємства є нелегітнмними. Це теж є підставою для віднесення корпоративних відносин до господарсько-правових. Це важлива підстава для віднесення корпоративного права до господарського.

Господарський кодекс України (ГКУ) пов’язує термін «корпорація» зі способом утворення (заснування) та формування статутного фонду («Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду', зазначається у ст.63 «Види та організаційні форми підприємств», в Україні діють підприємства унгтарні та корпоративні).

Корпоративне підприємство, як випливає з ч.5 ст.63, утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства підприємства що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Господарськими товариствами, зазначається у ч.І ст.79 «Поняття господарського товариства», визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку'.

Таким чином, термін «корпорація» у господарсько-правовому розумінні вказує на шлях об’єднання учасників підприємницької діяльності у підприємства або товариства (об’єднання майна для участі в підприємницької діяльності). Звідси і вживання терміну «корпоративне право», який у рамках вітчизняної законодавчої доктрини використовується як право особи, що виникає з його членства (участі) в будь-якій корпорації.

Згідно ч.І ст.167 «Зміст корпоративних прав» ГКУ, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку' (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.