Відзначаючи нормативний характер адміністративних договорів та обгрунтовуючи віднесення їх до джерел адміністративного права, слід визначити співвідношення адміністративних договорів та адміністративно-правових актів, змісту й правової характеристики різних видів правових актів управління. Крім того, об’єктивно виникла і необхідність уточнення місця адміністративних договорів у правовій системі України.

Залишення в небезпеці є дуже складною соціально-правовою проблемою, адже споконвіків людство жило і еволюціонувало багато в чому завдяки згуртованості, взаємодопомозі і науковому прогресу. Без цих якостей нас чекало б менш яскрава і барвиста реальність – це в кращому разі, а в гіршому – вимирання. Керуючись принципом гуманізму, що визнається сьогодні найголовнішим принципом побудови розвинутого суспільства, кожна цивілізована держава прагне виявляти максимум уваги до тих громадян, які в силу різних причин позбавлені змоги турбуватися про себе самостійно. Тому, на громадян та державу в цілому накладаються певні обов’язки по наданню допомоги людям, які знаходяться в небезпечному для життя стані, та які не в змозі вжити заходів до самозбереження, і встановлюється відповідальність за їх невиконання.

Правові реформи в Україні - ч.2 реформа правоохоронних органів

Корпоративна ідентичність - це ототожнення співробітниками або окремими організаційними структурами себе як частини організації, що виражається у визнанні корпоративної філософії, у втіленні корпоративних норм і правил поведінки. Згідно з іншими твердженнями, корпоративна ідентичність – це результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником певної організації, певну ступінь відповідності з нею. В рамках першої групи уявлень передбачається, що ототожнення співробітника з бізнес-організацією здійснюється за допомогою реалізації необхідних організаційних норм і правил. У рамках другої групи - акцент робиться на емоційній складовій членства в організації.

Варто зазначити, що спеціальні знання спеціаліста – це систематизована інформація з різних галузей теоретичної і практичної діяльності, яку набувають спеціалісти у результаті навчання та досвіду з певної спеціальності, застосовують на основі умінь і навичок в процесуальній або непроцесуальній формі з метою збирання (формування), дослідження, оцінки доказів, встановлення підстав для прийняття уповноваженими особами процесуальних і тактичних рішень у кримінальному судочинстві.

Як відомо, суть апеляції – повторний розгляд справ. При вирішенні питання щодо необхідності відміни судового акту суду апеляційної інстанції слід керуватися таким правилом: «не нашкодь» – відмові підлягають лише ті акти, при винесенні яких, суд першої інстанції допустив такі порушення матеріальних і процесуальних норм права, які «не сумісні з життям»,  оспорюваного судового акту.

В наш час відмивання грошей, як кримінальний злочин, стало дуже розповсюдженим явищем, а ось покарання за цей злочин застосовується крайнє рідко. Не останню роль при цьому відіграє розуміння ст. 209 Кримінального Кодексу України, а саме склад злочину. Тому дослідження складу злочину є важливим аспектом у боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Із розвитком у національному господарстві організаційних форм виробництва активізується процес правового регулювання нових відносин і зв'язків, прийняття нормативно-правових актів. Накопичення цих актів потребуе відокремленого законодавчого регулювання певних однотипних відносин, що призводить до виникнення нових інститутів і підгалузей права. Фахівці з відповідних галузей права визначають належність нових відносин до тієї чи іншій галузі права.

Соціальне партнерство та його інструменти в усьому світі визнано найбільш цивілізованим способом узгодження інтересів найманих працівників, роботодавців та держави. У багатьох зарубіжних країнах реалізація соціальної політики держави виявляється в тому числі й через налагодження соціального діалогу на дво- або тристоронній основі як механізму системи соціального партнерства вже протягом більш ніж півстоліття. Результатом цього процесу стала поява такої суспільної системи, яка є моделлю суспільної злагоди сторін соціально-трудових відносин.

 Корпоративне право - це: суб’єктивні права і причина їх виникнення (набуття прав на частку у статутному капіталі або майні); правові джерела, які містять ці права; КП пропонує неповний перелік цих прав і містить відсилку до інших прав, передбачених законом та установчими документами. Утім, з визначення незрозуміло – права якого характеру є корпоративними, зокрема, чи належить до них право відчужувати зазначену частку та інші права щодо розпорядження самою часткою? Тобто, у цьому визначенні згадується частка, але не визначається як співвідносяться права на частку і права з частки і які з цих прав слід вважати корпоративними.

 Аналіз правовідносин, що виникають у зв’язку з охороною корпоративних прав та/або інтересів акціонерів і АТ, потребує перегляду усталених теорій правовідносин, оновлення фундаментальних цивілістичних категорій та виходу за межі галузевого поділу правовідносин.

Зловживання реєстратором своїм особливим становищем може призвести до значних ускладнень в управлінні компанією-емітентом, а за певних обставин - до втрати корпоративних прав її законними власниками. Зокрема, інформація, яка надається реєстратором, може бути використана для формування із числа акціонерів різних груп впливу, моделювання входження їх в коаліції, у тому числі таких, що створюються з метою організації різноманітних схем корпоративного шантажу. Несанкціоноване розкриття цих відомостей може спричинити ескалацію корпоративних конфліктів, створення сприятливого підґрунтя для запровадження різноманітних рейдерських схем захвату підприємств.