Суб’єктивна сторона – чи не найскладніший для дослідження та кримінально-правового аналізу елемент складу злочину. При цьому її значення важко переоцінити. Конституція України в ст. 62 встановила, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Із розвитком у національному господарстві організаційних форм виробництва активізується процес правового регулювання нових відносин і зв'язків, прийняття нормативно-правових актів. Накопичення цих актів потребуе відокремленого законодавчого регулювання певних однотипних відносин, що призводить до виникнення нових інститутів і підгалузей права. Фахівці з відповідних галузей права визначають належність нових відносин до тієї чи іншій галузі права.

В наш час відмивання грошей, як кримінальний злочин, стало дуже розповсюдженим явищем, а ось покарання за цей злочин застосовується крайнє рідко. Не останню роль при цьому відіграє розуміння ст. 209 Кримінального Кодексу України, а саме склад злочину. Тому дослідження складу злочину є важливим аспектом у боротьбі з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом.

Злочинність в сфері безпеки руху і експлуатації транспорту

Розглянемо поняття і суть такого елементу механізму підвищення ефективності діяльності членів органів управління господарських товариств, як правові засоби. Варто відзначити, що «правовий засіб» виступає, як загальнонауковий, міждисциплінарний термін «засобу». 

У філософській літературі поняття форми і вмісту розглядаються як парні категорії, що відображають взаємозв'язок двох сторін природної і соціальної реальності: «певним чином впорядкованій сукупності елементів і процесів, які створюють предмет або явище, тобто вмісту і способу існування і вираження цього вмісту, його різних модифікацій, тобто форми». 

 Корпоративне право - це: суб’єктивні права і причина їх виникнення (набуття прав на частку у статутному капіталі або майні); правові джерела, які містять ці права; КП пропонує неповний перелік цих прав і містить відсилку до інших прав, передбачених законом та установчими документами. Утім, з визначення незрозуміло – права якого характеру є корпоративними, зокрема, чи належить до них право відчужувати зазначену частку та інші права щодо розпорядження самою часткою? Тобто, у цьому визначенні згадується частка, але не визначається як співвідносяться права на частку і права з частки і які з цих прав слід вважати корпоративними.

Корпоративна ідентичність - це ототожнення співробітниками або окремими організаційними структурами себе як частини організації, що виражається у визнанні корпоративної філософії, у втіленні корпоративних норм і правил поведінки. Згідно з іншими твердженнями, корпоративна ідентичність – це результат когнітивно-емоційного процесу усвідомлення себе представником певної організації, певну ступінь відповідності з нею. В рамках першої групи уявлень передбачається, що ототожнення співробітника з бізнес-організацією здійснюється за допомогою реалізації необхідних організаційних норм і правил. У рамках другої групи - акцент робиться на емоційній складовій членства в організації.

Організація здійснює повне і своєчасне розкриття інформації про організацію, у тому числі про її фінансове положення, економічні показники, структури власності і управлінні відповідно до вимог законодавства регулюючих органів, а також переймає на себе ряд додаткових зобов'язань по розкриттю інформації.

Відзначаючи нормативний характер адміністративних договорів та обгрунтовуючи віднесення їх до джерел адміністративного права, слід визначити співвідношення адміністративних договорів та адміністративно-правових актів, змісту й правової характеристики різних видів правових актів управління. Крім того, об’єктивно виникла і необхідність уточнення місця адміністративних договорів у правовій системі України.

Державний орган виконавчої влади, реалізуючи компетенцію щодо застосування такої адміністративно-правової санкції як припинення (шляхом скасування державної реєстрації та ліквідації суб’єкта господарювання) «зазіхає» на цивільну правоздатність юридичної особи, визначену в ст.91 Цивільного кодексу України. На відміну від положень Цивільного кодексу УРСР 1963 р.3 юридичні особи згідно Цивільного кодексу 2003 р. мають не спеціальну, а універсальну правоздатність.

Зловживання реєстратором своїм особливим становищем може призвести до значних ускладнень в управлінні компанією-емітентом, а за певних обставин - до втрати корпоративних прав її законними власниками. Зокрема, інформація, яка надається реєстратором, може бути використана для формування із числа акціонерів різних груп впливу, моделювання входження їх в коаліції, у тому числі таких, що створюються з метою організації різноманітних схем корпоративного шантажу. Несанкціоноване розкриття цих відомостей може спричинити ескалацію корпоративних конфліктів, створення сприятливого підґрунтя для запровадження різноманітних рейдерських схем захвату підприємств.